Перші олімпійські ігри відбулись у – Олімпійські ігри ≺ Олімпійські ігри ≻ Всі останні новини онлайн ⇒ СПОРТ.UA

Літні Олімпійські ігри 1896 — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Літні Олімпійські ігри 1896 або I Олімпійські ігри — міжнародне спортивне змагання, яке проходило під егідою Міжнародного олімпійського комітету у місті Афіни, Королівство Греція з 6-го по 15 квітня 1896 року. Це перші змагання із серії нових Олімпійських ігор.

Оскільки Олімпійські змагання зародилися в Стародавній Греції, столиця Греції Афіни вважалися найкращим місцем для проведення перших ігор сучасності, і на конгресі, організованому П’єром де Кубертеном в Парижі у 1894 році, їх одностайно вибрали господарем. На тому ж конгресі було засновано Міжнародний олімпійський комітет, першим очільником якого став грецький письменник Дімітріос Вікелас.

Незважаючи на перешкоди і тимчасові невдачі, Олімпіада 1896 року пройшла з великим успіхом. Ще ніколи спортивні змагання не збирали такий великий міжнародний склад учасників. У змаганнях взяли участь 241 спортсмен з 14 країн. Вони виборювали 43 комплекти нагород у 9 видах спорту. Стадіон Панатінаїкос, перший великий сучасний стадіон, переповнювали глядачі, які ще ніколи не збиралися в такій кількості на спортивну подію

[1]. Найбільшою окрасою ігор для греків стала перемога в марафоні їхнього співвітчизника Спиридона Луїса. Найуспішнішим олімпійцем став німецький борець і гімнаст Карл Шуман, який виграв чотири золоті медалі. А першим олімпійським чемпіоном сучаної ери став американець Джеймс Конноллі, який виграв потрійний стрибок.

Після ігор кілька визначних осіб, серед яких був король Греції Георг I, звернулися до Кубертена та МОК із закликом проводити в Афінах усі ігри, однак наступна Олімпіада вже була запланована в Парижі, тож Олімпійські ігри повернулися в Грецію лише через 108 років — у 2004.

Українці на Олімпіаді 1896[ред. | ред. код]

Український спортивний діяч часів Російської імперії Олексій Бутовський був одним із засновників та членів Міжнародного Олімпійського Комітету. З 1888 він став членом комісії при Міністерстві освіти для розробки питання про викладання військової гімнастики в цивільних навчальних закладах. Він стояв біля джерел сучасних Олімпійських ігор, сучасного олімпійського руху, був першим членом МОК від Російської Імперії (1894-1900), активним учасником Першої олімпіади в Афінах.

На І Олімпіаді було можлива участь не лише від країн, але й індивідуальна участь. Вихідець з України Микола Ріттер у березні 1896 року їде до Греції і подає заявку до секретаріату Олімпіади на участь у змаганнях з греко-романської (римської) боротьби, стрільби з карабіна і фехтування на рапірах. Він брав участь у відбіркових змаганнях, проте пізніше знявся зі змагань.

Також відомо, що кілька одеських спортсменів вирушили на Олімпіаду до Греції, але грошей у них вистачило лише до Константинополя, після чого вони повернулися додому.

●

Церемонія відкриття

●

Кваліфікація змагань

●

Фінальні змагання

●

Церемонія закриття

Античні Олімпійські ігри — Вікіпедія

Біг зі щитом на античних Олімпійських іграх

Олімпійські змагання, Олімпійські ігри (грец. Ολυμπιακοί αγώνες) — загальногрецькі урочистості змагання культового характеру на честь Зевса Олімпійського, відомі з 776 року до н. е., які відбувалися кожні 4 роки в місті Олімпія на березі річки Алфей на Пелопоннесі. В 394 році н. е. Олімпійські ігри було заборонено як язичницьке свято. Всього відбулося 293 олімпіади.

Олімпійські змагання були символом єдності грецьких міст-держав і відігравали велику роль у розвиткові культури. За міфами, засновником Олімпійських змагань був Геракл, що присвятив їх Зевсові.

Олімпійські ігри в міфах[ред. | ред. код]

Відомо кілька міфів про заснування Олімпійських ігор. Згідно одного, Олімпійські ігри спершу були присвячені онукові Зевса, героєві Пелопу. Коли ж участь у них взяв його більш славетний нащадок Геракл Тіринфський, ігри присвятили вже йому^[1]. Інший міф, найвідоміший, говорить, що Геракл, завоювавши Еліду після здійснення своїх 12-и подвигів, на добуті багатства заснував Олімпійські ігри аби вшанувати свого батька Зевса^[2]. Там Геракл обніс парканом священний гай та спорудив шість вівтарів олімпійським богам (по вівтарю на кожну пару). Також він же влаштував жертовне вогнище на честь свого прапрадіда Пелопа і відвів йому святилище^[3]. Геракл подолав на перших іграх всіх противників, крім одного, яким виявився сам Зевс у людській подобі ^[4].

Із праць Павсанія відомий варіант, що ігри заснував один з Дактилів на ім’я Геракл (не плутати з однойменним сином Зевса) на місці, де люди Золотої доби звели храм Кроноса і Зевс пізніше здобув перемогу над своїм батьком. Там Геракл одного разу викликав на змагання з бігу своїх братів. Переможця Пеона Геракл нагородив вінком з оливи, який приніс із Гіпербореї (або її вже було багато в околицях). Оскільки братів було п’ятеро, ігри спочатку проводилися раз на п’ять років. Також згадується, що спочатку нагородою слугувала гілка яблуні, на сьомі ігри її замінив оливковою Іфіт за порадою оракула^[5]. Геракл пізніших часів, що був сином Зевса й Алкмени, відродив Олімпійські ігри

[6].

Також існують згадки, що Олімпійським іграм передували щорічні змагання жінок з бігу за право стати жрицею богині Гери — Герейські ігри. Коли ахейці принесли культ Зевса як чоловіка Гери, почали влаштовувати і змагання серед чоловіків^[7].

Малюнок стародавньої Олімпії

Поселення на території Олімпії відомі з III тисячоліття до н. е. Найдавніші архітектурні пам’ятки Олімпії сходять до першої половини II тисячоліття до н. е., до так званого середньоелладського періоду. Знайдені теракотові статуетки ідолів дозволяють припускати існування культових поклонінь в середньоелладський період. Однак в Олімпії того часу були відсутні храми навіть найбільш шанованим богам. Поклоніння і жертвоприношення відбувалися на вівтарях просто неба через абстрактність божеств, котрі не ототожнювалися з людськими образами.

У гомерівську епоху в Олімпії крім богів шанували Пелопа і його дружину Гіпподамію, котру вважали засновницею Олімпійських змагань дівчат. Для бігу їм надавався стадіон, а переможницям давали вінки з гілок маслини і частину принесеної в жертву Гері корови, а також дозволяли ставити статуї з висіченими на постаментах іменами. З дорійським завоюванням Пелопоннесу велике значення в Олімпії починало надаватися фіванському герою Гераклу. Саме його нащадкам і легендарному царю Оксілу приписувалося це завоювання. Деякий час на долю Олімпії впливали спартанці, так легенда повідомляє, що етолієць з Еліди Іфіт, втомившись від війн, за порадою Дельфійського оракула уклав з ахейцем з Пізи Клеосфеном і дорійцем зі Спарти Лікургом договір про Олімпійські змагання, текст якого було записано на бронзовому диску. Традиція зводить початок Олімпійських ігор до 776 року до н. е., відколи відомо про переможця в бігу Коронбоса. Поступово перелік видів змагань розширювався, відповідно ігри ставали все видовищнішими.

Початково Олімпією керували Еліда й Піза, в обов’язки жерців яких входили спостереження за порядком і організація ігор. Період після перемоги Еліди над Пізою (VI—V століття до н. е.) був часом розквіту Олімпійського святилища. Ігри мали місцевий характер, але з 15-ї олімпіади в них брало участь населення Пелопонессу, а з 30-ї і всієї Греції. Від 40-х ігор відома участь жителів Малої Азії, Італії та Сицилії. Варвари могли відвідувати Олімпійські ігри тільки як глядачі. Коли в IV столітті до н. е. Олімпію завоював Александр Македонський, до участі допускалися люди з усього еллінського світу та Риму.

Останніми відомими переможцями ігор були Аврелій Зопір, Евкарпід та Філумен. В кінці античної епохи ігри піддавалися нападкам войовничих християн і 394 року н. е., за імператора Феодосія, були заборонені^[8][9].

Руїни олімпійської палаестри (гімнастичної школи)

Підготовка і організація[ред. | ред. код]

За переказом, правила проведення ігор установили Лікург Спартанський та Іфіт Елідський, котрі відновили їх проведення, перерване на якийсь період. Перед іграми до всіх царств відправлялися посли спондофори, що оголошували про час відкриття. Від оголошення дати Олімпійських змагань на два місяці припинялися війни між грецькими царствами і встановлювалося священне перемир’я — екехірія. Еліда ставала священною територією, куди заборонялося входити зі зброєю.

Ігри спочатку тривали один день, а з набуттям загальногрецького значення у 472 році до н. е. — починалися 22 червня і тривали 5 днів. Організацію змагань доручали громадянам Еліди, з яких вибирали від 1 до 12 суддів-еланодиків. Брати участь в іграх могли тільки вільні елліни, котрі не здійснили кровопролиття. Спортсмени повинні були протягом 10 місяців, що передували Олімпійським змаганням, тренуватися в гімназії в Еліді. За місяць до відкриття ігор спортсмени прибували до Олімпії і під керівництвом досвідчених тренерів готувалися до змагань. До 720 року до н. е. учасники змагань носили набедрені пов’язки, після — змагалися оголеними. В різні часи дозволялася участь жителів різних царств. Заміжнім жінкам заборонялося відвідувати ігри, виняток становили жриці богині Деметри.

В перший день проводилися релігійні церемонії, хода між святилищами богів, приносилися жертви богам, а судді давали клятви чесно оцінювати успіхи й поразки. Від V ст. до н. е. учасниками Олімпійських змагань стали поети, які читали свої твори ввечері першого дня. Другого дня відбувалися змагання з бігу, третього — в єдиноборствах, четвертого — перегонах на колісницях і п’ятиборстві (метання диска, стрибки в довжину, метання списа, біг на короткі дистанції та боротьба). П’ятий день відводився для нагородження переможців та завершувальних церемоній^[10].

Види змагань[ред. | ред. код]

Зображенна панкратіону на киліксі 490—480 років до н. е.

• Змагання з бігу — відомі від перших Олімпійських ігор 776 року до н. е. та проводилися на 1 стадій (192, 27 м), 2 стадії (384, 54 м) та від 7 до 24 стадіїв. На середніх і довгих дистанціях біг відбувався до поворотного стовпа і назад. Крім того існував біг на 2 стадії в гоплітських обладунках і зі щитом.
• Боротьба — була введена в 708 році до н. е. і передбачала захвати і кидки. Перемога зараховувалася за трикратний кидок противника на спину.
• Кулачні бої — відомі з 688 року до н. е. і передбачали перемогу нокаутом чи в разі визнання противником поразки.
• Панкратіон — був видом боротьби, введеним у 648 році до н. е., де дозволялося завдавати ударів кулаками, ліктями, колінами і ногами, застосовувати захвати, заломи, викручування суглобів. Бій тривав до визнання одним з бійців поразки, або його недієздатності.
• П’ятиборство — було введене 708 року до н. е. і включало метання диска, стрибки в довжину, метання списа, біг на короткі дистанції та боротьбу. Правила точно невідомі, але вірогідно відбувалися на вибування учасників, поки не лишалося двоє, які й боролися за нагороду.
• Перегони на колісницях — відомі з 680 року до н. е.^[11]. Також згадуються перегони верхи на конях, введені 648 року до н. е.^[8].

Нагородження і шанування переможців[ред. | ред. код]

Плутарх писав, що спочатку на Олімпійських іграх змагалися тільки в бігу, а також влаштовувався смертельний поєдинок між новим і колишнім переможцем, в якому переможений мусив загинути і начебто отримати після цього нове, безсмертне, життя. Але і переможець поточного року в свою чергу мусив прийняти обов’язок жерця і померти в наступні Олімпійські ігри^[12]. Піндар зазначав, що в давнину переможець в бігу, який вважався втіленням Зевса і Геракла, нового року, вбивав втілення Кроноса й Іфікла, старого року, в час сонцевороту (тобто, на язичницький Новий рік)^[13]. На думку Павсанія, це символізувало перемогу Зевса над Кроносом^[14].

З часом смертельний бій було заборонено, а як символ перемоги замість гілки яблуні на реформованих іграх вручалася гілка оливи. Переможці ігор називались олімпіоніками, в останній день свята вони одержували вінки з галузок священної маслини, пальмову гілку та титул «царя-Геракла». Переможець ішов попереду святкової ходи, обсипуваний листям, до храму Зевса, де їв м’ясо жертовного бика (вбивство якого замінило вбивство людини). При цьому прославлялася не сама перемога, а якості, завдяки яким переможець її здобув: доблесть, сміливість, благородний родовід. На честь триразового переможця ігор в Олімпії встановлювали його погруддя. Імена переможців та назви їхніх міст урочисто оголошували і влаштовували на їх честь бенкет. Однак ще в Піфагора (IV—V ст. до н. е.) є згадки про асоціацію нагородження переможця, з причини колишніх кривавих ритуалів, з нещастям для нього, тому він радив брати участь у змаганнях, але не вигравати їх.

Героя Олімпійських змагань урочисто зустрічали на батьківщині: складали жертву божеству міста, влаштовували бенкет і співали гімни на честь переможця. В Афінах його звільняли від податку та інших обтяжливих громадських обов’язків, йому давали найкраще місце в театрі тощо. У деяких містах Греції діти олімпіоніків теж користувалися привілеями.

Серед учасників і переможців Олімпійських ігор були відомі вчені та мислителі, зокрема Демосфен, Демокріт, Платон, Аристотель, Сократ, Піфагор, Гіппократ. Піфагор був чемпіоном з кулачного бою, а Платон — в панкратіоні^[15].

Нагородження олімпіоніків. Картина Джеймса Баррі XIX ст.

Сучасні Олімпійські ігри[ред. | ред. код]

Ідея відродження Олімпійських ігор неоднократно висловлювалася впродовж XIX століття. Думка про відродження Олімпійських ігор в Греції належала поетові Панайотісу Суцосу, а втілена в життя була громадським діячем Евангелесом Заппасом. Комплексні міжнародні спортивні змагання проводяться з 1896 року раз на чотири роки. Олімпійські ігри сучасності організовує Міжнародний олімпійський комітет (МОК).

• Словник античної мітології / Упоряд. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006. — 312с.
• Грейвс, Р. Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с.
• Golden, Mark, Sport and Society in Ancient Greece, Cambridge University Press, 1998.
• Judith Swaddling, The Ancient Olympic Games (2nd ed., revised and updated). Austin: University of Texas Press, 2008. Pp. 120. ISBN 0-292-71893-4.

Зимові Олімпійські ігри — Вікіпедія

Мапа світу, на якій позначено місця проведення Зимових Олімпіад

Зимові Олімпійські ігри, відомі також як Зимова Олімпіада — міжнародні змагання із зимових видів спорту, що проводяться кожних чотири роки під егідою Міжнародного Олімпійського комітету в рамках Олімпійського руху. Перша Зимова Олімпіада була проведена в 1924. До 1992 Зимові Олімпійські ігри проходили того ж календарного року, що й Літні Олімпійські ігри. Починаючи з 1994 Зимові Олімпіади проходять у проміжку між двома Літніми Олімпіадами.

Українці на Зимових Олімпійських іграх в ХХ ст.[ред. | ред. код]

Першим українцем, який брав участь в Зимових Олімпійських іграх 1924 року був польський біатлоніст українського походження Степан Вітковський, який пробіг лижний марафон 50 км. На Ігри він приїхав у складі команди Польщі, посів 21 місце. На цих же Іграх виступав американець українського походження Валентин Білас, що посів шосте місце на дистанції 5 000 метрів з швидкісного бігу на ковзанах.

На ІІ Олімпійських Іграх в Сент-Моріц (Швейцарія) виступило 3 спортсмени українського походження: Валентин Білас (США) в бігу на ковзанах посів: 1500 м і 5000 м – 6 місце, 10000 м – 5 місце і 500 м – 17 місце. Францішек Кава, народився у Львові, представляв Польщу в лижних перегонах на 50 км посів 27 місце. Кава закінчив Львівську політехніку і був інженером систем вентиляції та нагрівання. Улітку він бігав середні легкоатлетичні дистанції , а взимку — на лижах. Володимир Крігер (народився у Дніпропетровську) представляв Польщу у грі в хокеї – 8 місце.

На ІІІ Олімпіаді в Лейк-Плесіді (США) виступило четверо українців з Польщі. Вони представляли Польщу у хокеї на льоду: Адам Ковальський (народився в Івано-Франківську), Володимир Крігер (народився у Дніпропетровську), Роман Сабинський (народився у Львові), Казимир Соколовський (народився у Львові). Їх команда посіла 4 місце. А також Валентин Білас: 5-е в бігу на ковзанах на дистанції 10000 м.

На IV Зимових Олімпійських іграх вихідці з України виступали за Польщу: Адам Ковальський (народився в Івано-Франківську), Казимир Соколовський (народився у Львові), Едмунд Зелінський (народився в Києві), Роман Ступницький та Владислав Лемішко (Львів) у складі хокейної команди посіли 9 місце.

Студент юридичного факультету Чернівецького університету Роман Турушанко був учасником зимової Олімпіади 1936 р., представляючи Румунію в змаганнях з фігурного катання, ставши при цьому першим українцем, що брав участь в Олімпійських змаганнях в цьому виді спорту. Роман Турушанко – вихованець Українського спортивного клубу «Довбуш», який діяв у Чернівцях в 1920-40 рр.

Крім Романа Турушанка Румунію на цій Олімпіаді захищали ще двоє представників Буковини – Альфред Айзенбайсер-Ферару та Ірина Тімчіч, які зайняли 13-е місце серед пар у змаганнях з фігурного катання.

До Другої Світової війни українці брали участь у всіх Зимових Олімпійських іграх, що проводились, у складах олімпійських збірних Польщі, США, Румунії та інших країн, проте не здобули нагород.

V Зимові Ігри відбулись Сент-Моріц (Швейцарія), проходили з 30 січня по 8 лютого 1948 року. Після ІІ Світової війни більшість українських земель було включено до складу СРСР. У цих змаганнях взяв участь лише колишній львів’янин та гравець львівських команд «Погонь» і «Спартак» Мєчислав Палюс у складі хокейної збірної Польщі.

Найбільша частина українських спортсменів у ХХ ст. здобули медалі та виступали на Зимових Олімпіадах у складі збірної Радянського Союзу (на Олімпійських іграх з 1952 року до 1988 року) та у складі Об’єднаної команди в 1992 році.

VII Зимові Олімпійські ігри в Кopтінa-д’Aмпeццo (Італія). Це були перші Зимові ігри в яких взяв участь СРСР. Першим прапороносцем став український ковзаняр Олег Гончаренко. Він народився у Харкові та був першим радянський чемпіон світу в класичному ковзанярському багатоборстві, чемпіоном Європи. На Зимових Олімпійських іграх 1956 Олег Гончаренко завоював дві перші українські зимові бронзові медалі на дистанціях 5000 і 10000 метрів.

О. Гончаренко брав також участь в Зимових Олімпійських іграх 1960 в Скво-Веллі (США), де посів шосте місце на дистанції 5000 метрів. А у хокейній команди Канади виступав українець Юрій (Джордж) Самойленко, який став одним з найкращих на турнірі, закинувши 7 шайб та завоював срібні нагороди Олімпіади.

ІХ Зимові Олімпійські Ігри в Інсбрук (Австрія), 8-м серед чоловіків був представник Польщі Єжи Войнар, народжений 1930 року у Львові, чемпіон світу.

ХІ Зимові Ігри в Саппоро (Японія), проходили 3 — 13 лютого 1972 року. На Олімпіаді у Саппоро Іван Бяков (український спортсмен) виграв першу «українську» зимову олімпійську золоту медаль у складі естафетної команди Радянського Союзу в естафеті 4 х 7,5 км.

ХІІ Олімпійські Ігри в Інсбруку (Австрія), ще одне зимове олімпійське “золото” здобув представник України Іван Бяков. Він переміг в естафеті біатлоністів (4х10 км). Іншим представником України на Олімпіаді 1976 в Інсбруку була Тетяна Шелехова, яка виступала у змаганнях зі швидкісного бігу на ковзанах.

На ХІІІ зимових Олімпійських іграх у Лейк-Плесіді (США) у 1980 р. представниками України були п’ять спортсменів (два чоловіки та три жінки) зі швидкісного бігу на ковзанах, що не здобули медалів. А Віра Зозуля, українка за походженням, стала Олімпійською чемпіонкою на одномісних санках.

Україна на Зимових Олімпійських іграх[ред. | ред. код]

У Альбервілі (Франція) у 1992 р. пройшли ХѴІ зимові Олімпійські ігри, на яких спортсмени України виступали у складі Об’єднаної команди СНД. Вісім українських спортсменів (п’ять чоловіків та три жінки) взяли участь у змаганнях із шести видів спорту. Два представники України стали олімпійськими чемпіонами: В. Петренко у змаганнях з одиночного фігурного катання на ковзанах та О. Житник у складі хокейної команди. Львів’янка Світлана Гладишева виступала на гірськолижних трасах і була 8-ю у швидкісному спуску та 27-ю — у супергіганті.

Україна, як незалежна держава, вперше послала своїх спортсменів на Олімпіаду 1994 в Ліллехаммері. На тій Олімпіаді фігуристка Оксана Баюл стала першою олімпійською чемпіонкою незалежної України. А першу медаль, бронзову, принесла Україні біатлоністка Валентина Цербе. Загалом біатлоністи принесли найбільше медалей: Цербе бронзу у 1994, Петрова срібло в 1998 в Нагано, Лілія Єфремова бронзу в 2006 в Турині. Ще одну бронзову медаль із Туринської олімпіади привезла пара танцюристів Руслан Гончаров і Олена Грушина. Біатлоністки відзначились і на Олімпіаді в Сочі: Віта Семеренко принесла бронзу в спринті, а жіноча збірна в складі: Віти Семеренко, Юлії Джими, Валентини Семеренко та Олени Підгрушної виграли золото в жіночій естафетній гонці.

Офіційна команда України взяла участь в 8 зимових Олімпіадах, здобула 3 золоті, 1 срібну та 4 бронзових медалей — всього 8.

Зимові Олімпіади почали проводитися з 1924 року, але деякі зимові види спорту входили до програми Літніх Олімпіад, що проводилися раніше.

Минулі та майбутні Зимові Олімпіади[ред. | ред. код]

Сумарний медальний залік зимових Ігор[ред. | ред. код]

Літні Олімпійські ігри 1928 — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ігри дев’ятої Олімпіади були проведені в 1928 році в Амстердамі, Нідерланди. Амстердам раніше був кандидатом на проведення Олімпійських ігор, але в 1920 році вибір було зроблено на користь найбільш постраждалої від війни Бельгії (Антверпен), а в 1924 році — на користь Парижа, завдяки голові Міжнародного олімпійського комітету П’єру де Кубертену. На проведення ігор 1928-го року претендував також Лос-Анджелес. Це були перші Олімпійські ігри, які не проходили під керівництвом Де Кубертена. В 1925 році він віддав керівництво бельгійському графу Анрі де Байє-Латуру.

• На Олімпійських іграх вперше було запалено Олімпійський вогонь. Це сталося на Олімпійському стадіоні, проте його запалив не спортсмен, що стало традицією пізніше, а звичайний працівник газової фабрики. Естафета з передачею олімпійського факела вперше пройшла під час літніх Олімпійських ігор 1936 року в Берліні.
• Вперше парад учасників Олімпіади відкривала Греція, країна-засновник Олімпійських ігор. Парад закривався країною-хазяйкою ігор. Ця традиція існує і донині.
• Королева Вільгельміна віддала право відкривати церемонію своєму чоловікові, кронпринцу Хендріку. Проте вона відвідала церемонію закриття, яка пройшла у неділю, що дуже обурило представників Державної Реформатської Партії.
• Американські спортсмени виграли 56 медалей. Британський атлет Джек Лондон створив сенсацію на дистанції 100 метрів тим, що використовував стартові блоки, в той час як інші атлети просто ставили свої ноги на землю.
• Джонні Вайсмюллер, який згодом став відомий, як актор в фільмах про Тарзана, виграв дві золоті медалі з плавання (100 м і 4×200 м кролем).
• Німеччина брала участь в Олімпіаді вперше з кінця Першої Світової війни. Вона послала команду з 223 учасників і завоювала 31 медаль. В цілому участь брали 46 країн. Загальна кількість учасників була меншою, ніж на минулих іграх у Парижі в 1924 році.
• Пааво Нурмі з Фінляндії виграв свою дев’яту золоту медаль на дистанції 10 000 метрів з результатом 30 хвилин 18,9 секунди. Потім він ще два рази вигравав срібні медалі на дистанції 5000 метрів, де першим був його співвітчизник Вілле Рітола і на дистанції 3000 метрів з бар’єрами, де першим був Тоіво Лукола, теж фін. Фінські чоловіки виграли всі забіги, починаючи з дистанції 1500 метрів.
• Завдяки протестам, вперше в легкій атлетиці і в гімнастиці були представлені програми для жінок. Галина Конопацька з Польщі стала першою жінкою-олімпійським чемпіоном з легкої атлетики. У кінці забігу на 800 метрів, частина з учасників була повністю виснажена. Це призвело до гострих дебатів у Міжнародному олімпійському комітеті про допустимість і потрібність змагань для жінок на Олімпійських іграх. Новий голова Олімпійського комітету, бельгійський граф Анрі де Байє-Латур, був прибічником виключення змагань для жінок, за виключенням спортивної гімнастики, плавання, тенісу і катання на ковзанах. Проте, ця пропозиція не була розглянута на олімпійському Конгресі 1930 року в Берліні. Біг на 800 метрів був виключений з олімпійської програми і знову з’явився тільки на Іграх 1960 року в Римі.
• Довжина марафонської дистанції була офіційно встановлена на позначці 42 км 195 м. Цей марафон був виграний алжирцем французького походження Ахмедом Бугера Ель-Уафі.
• Південноамериканський футбол здійснив прорив у своєму розвитку. Діючий олімпійський чемпіон Уругвай виграв у Аргентини в фіналі. Перша зустріч закінчилась в нічию з рахунком 1:1, по регламенту була організована друга зустріч, яку Уругвай виграв з рахунком 2:1.

Олімпійський стадіон під час церемонії відкриття. В 1928 році вперше було запалено Олімпійський вогонь. Вогонь було запалено робочим газової компанії.

Топ-10 неофіційного національного медального заліку:

Изучаем историю с Еленой Переходовой: Олімпійські ігри. Тема шоста.

У Давній Греції завжди шанувалися фізично розвинуті люди. І справа не лише в тому, що саме вони, як правило, були  найкращими воїнами. Елліни вважали, що в кожній людині повинні  вдало  поєднуватися прекрасна душа й красиве сильне тіло.  

Греки  надзвичайно  високо  цінували мудрість і освіченість, але вони були впевнені, що ці  якості  можуть  розвинутися тільки  в  міцному, здоровому 

тілі. А той, хто не в змозі впоратися з власним тілом, не зможе керувати ні своїм життям, ні, тим більше, іншими людьми.


Завдання для опрацювання під час карантину

 ДРУГИЙ  ТИЖДЕНЬ

Завдання :
— опрацювати § 34 п. 4  та матеріал блога , виписати  і вивчити:
   
— в якому місті проходили олімпійські ігри ? Де воно було ? 
— на честь якого бога проводили спортивні змагання  
— як часто греки проводили олімпійські ігри 
— коли відбулись перші олімпійські ігри ? Яке значення для греків мала
    ця дата  
— які  види змагань були у греків на олімпійських іграх 
— як називались переможці олімпійських ігр та як до них ставились  греки
— що таке гімнасій
— хто приймав участь в іграх
— як греки відносились до ігор
— коли були відновлені олімпійські ігри

Під час присвячених богам свят, стародавні греки проводили спортивні змагання — ігри. Вони були дуже популярними, і кожен прагнув взяти в них участь. Найпопулярнішими були ігри в Олімпії, які дістали назву Олімпійських.

Місто Олімпія знаходилось в Південній Греції, в області Еліда, де протікає р. Алфей. У місті Олімпія були розташовані храми, святилища грецьких богів, а також місця для проведення тренувань і змагань — стадіон і іподром. Переможців у спортивних змаганнях називали «олімпіоніки». 

Олімпійські ігри були присвячені Зевсу Олімпійському. 

Проте місцем проживання богів вважалась не Олімпія, а найвища гора в Північній Греції — Олімп (1297 м). З нею пов’язують прозвання богів «олімпійцями».

Ігри проводились раз на чотири роки і були присвячені Зевсу Олімпійському.

Існує багато легенд про виникнення олімпійських ігор.

Ось деякі з них…

Винекнення Олімпійських ігр пов’язують з іменами героя Геракла, легендарного царя Пелопс, спартанського законодавця Лікурга і еллінського царя Іфіта.

В 1253 до н. е..  цар Еліди, Авгій, віддав наказ Гераклу вичистити королівські стайні, які не прибиралися протягом року, за один день. Використовуючи свою силу, Геракл змінив напрямок русел двох річок, пропустивши їх через стайні, так що вода допомогла йому зробити роботу своечасно. Коли цар відмовився виконувати свою обіцянку і віддати Гераклу частину своїх коней, то він убив царя і  його сім’ю.

Після перемоги Геракл всю здобич приніс у жертву олімпійським богам і заснував Олімпійські ігри, які проводилися з тих пір кожні чотири роки на священній рівнині. На ній Геракл посадив оливи в честь богині Афіни Паллади. За переказами, Геракл сам визначив довжину бігової доріжки для спортсменів в 1 стадію, вона дорівнювала 192 м 27 сантиметрам. Так виникло і добре знайоме всім слово «стадіон».

Згідно іншій легенди, засновником ігор називався Пелопс. Пелопс, син Тантала, виходець з Малої Азії. На самому півдні Греції він знайшов безлюдний півострів і оселився на ньому. З тих пір цей півострів стали називати Пелопоннесом. Пелопс закохався в красуню Гиподамію — дочка Еномая, царя Піси (місто в долині річки Алфей).

Однак оракул передбачив Еномаю загибель від руки зятя. Цар вирішив взагалі не видавати дочку заміж, а для  женихів, які сватались, висунув умову: він віддасть Гиподамію в дружини тому, хто переможе його у змаганні на колісницях. Але якщо Еномай виявиться переможцем, то переможений поплатиться життям.

Багато женихів поплатилися життям, намагаючись отримати руку Гиподамії. Але це не зупинило Пелопса. Він домовився з візником Еномая, що той не вставить чеки, яка утримує колесо колісниці на осі. 

Під час змагання коні Еномая мало не наздогнали Пелопса, але в цей момент колеса з осей колісниці царя зіскочили і Еномай замертво впав на землю. 

Пелопс взяв у дружини прекрасну Гиподамію, заволодів усім царством Еномая і на честь своєї перемоги влаштував в Олімпії спортивне свято, який вирішив повторювати раз в чотири роки.. За переказами, могила Пелопса знаходиться в священному гаї Олімпії.

Ще одна легенда свідчить про наступне… 

Тяжкі війни розорювали грецькі держави. Одного разу цар Еліди Іфіт відправився в Дельфи, щоб порадитися з оракулом, як він, цар маленької країни, може вберегти свій народ від війни і пограбувань. Дельфійський оракул порадив Іфіту: «Потрібно, щоб ти заснував ігри, угодні богам!» 

Іфіт відправився до свого могутнього сусіда — царя Спарти Лікурга. Після переговорів Еліда була визнана нейтральною державою. І всі інші поліси погодилися з цим рішенням. Іфіт, щоб довести свої миролюбні прагнення і віддячити богів, заснував Атлетичні ігри, які стали проходити в Олімпії кожні чотири роки. За переказами, вони з Лікургом заснували і правила спортивних ігор. Звідси і їх назва — Олімпійські ігри. В храмі Гери в Олімпії довгий час зберігався мідний диск з викарбуваним на ньому текстом договору Іфіта з Лікургом.

Згідно з угодою вирішили проводити ігри атлетів в Олімпії, а   щоб дати можливість атлетам та гостям прибути на змагання, оголошувалося священне перемир’я на три місяці. Незважаючи на войовничість греків, ця домовленість свято дотримувалося. У разі порушення священного перемир’я, жителі Еллади мали право накласти на порушника грошовий штраф і позбавити місто чи людину права участі в майбутніх Олімпійських іграх. 

Олімпійські ігри збирали кращих атлетів Греції. Вони  вважалися  зразком чесного  і, головне,  мирного  суперництва.  Тому  під  час  проведення  ігор грекам суворо заборонялося воювати між собою.

На час змагань, які тривали п’ять днів, припинялися чвари та війни між грецькими державами,  встановлювалося священне  перемир’я. Ігри починалися з того, що по всій Греції подорожували глашатаї, гучними голосами оголошуючи про початок священного перемир’я.

Чотирирічні періоди між Олімпійськими іграми називалися олімпіадами. 

Стародавні греки вели відлік років від перших Олімпійських ігор, які, за переказом, відбулися в 776 р. до н.е.

Усі бажаючі, хто хотів взяти участь в іграх, за рік від їх відкриття , вносилися в особливі списки. Вони давали клятву, що будуть готуватися до майбутніх змагань не менше десяти місяців. Підготовка йшла в спеціальних школах, перебування в яких оплачував сам учасник. Потім за 30 днів до відкриття ігор всі потенційні їх учасники прибували в Олімпію на централізований збір. Їх розміщували в приміщеннях, що примикали до гимнасії. Прибулі на змагання атлети приступали до тренувань під наглядом спеціальних суддів, які потім займалися допуском спортсменів до змагань.

Програма ігор передбачала парад учасників,спортивні  змагання  в 

— п’ятиборстві (біг, стрибки в довжину, метання списа й диска та боротьба)

Дуже  почесною  вважалася й перемога у  п’ятиборстві. Учасникам цього змагання треба було взяти гору над суперниками у стрибках, киданні списа й диска , бігу й боротьбі.  Зрозуміло,  що  таку  перемогу  міг  здобути тільки різнобічно підготовлений атлет.

—— боротьба, кулачні бої

За всіх часів кумирами еллінів були великі майстри  боротьби й кулачного бою. Борці змагалися, натерши тіла олією, щоб легше було вислизати з рук супротивника. Час сутички не обмежувався. Атлети  боролися  стоячи,  і переможцем  вважався  той,  хто зуміє тричі покласти суперника на землю.

Кулачні бої також велися до того часу, поки не виявиться переможець. Атлет мав або продовжувати  бій, або визнати себе  переможеним. Удари дозволялося  наносити  тільки в голову.  Щоб  надати їм додаткової сили, кулаки туго  обмотували шкіряними  ременями. І  хоча голови захищали спеціальні шоломи, двобої кулачних бійців нерідко закінчувалися тяжкими каліцтвами.

Серед чемпіонів з кулачного бою був математик Піфагор, у змаганні борців і кулачних бійців перемагав великий вчений філософ Платон.

— перегони колісниць 

— пізніше додався панкратіон — боротьба без правил і змагання на кулаках) та жертвоприношення Зевсу

В  Олімпії  проводилися змагання як на коротких, так і на довгих дистанціях,

а також із бігу зі зброєю  

Про  кращих  бігунів  у  Греції ходили легенди. Розповідали, наприклад, що спартанець Ладас бігав  швидше за вітер і не  залишав слідів  на піску! Звичайно ж, це явне перебільшення. Але такі розповіді свідчать про тверду віру еллінів у безмежні можливості людини.

В останній день Олімпійських  змагань глядачі,  затамувавши подих, стежили за перегонами колісниць , які проводилися на іподромі. Слово «іподром»  у перекладі  з грецької означає «місце для  бігу коней». Ним і зараз називають  спеціальні споруди  для кінних змагань. 

Переможця перегонів  важко  було  визначити  заздалегідь. Прагнучи швидше за інших прийти до фінішу, візники не завжди успішно долали круті повороти. Траплялося, що колісниці на шаленій швидкості вилітали з бігової доріжки й розбивалися вщент. Треба було володіти великою майстерністю, щоб закінчити перегони живим і здоровим. Це вдавалося далеко не кожному. Відомий випадок, коли із 40 візників дістався до фінішу тільки один! Але з яким захватом зустрічали такі перемоги глядачі!

Переможця Олімпійських ігор нагороджували вінком із гілки священної маслини, що росла неподалік  храму  Зевса .  

Переможці ігор називались олімпіоніками, в останній день свята вони одержували вінки з гілок оливкового дерева.  Імена переможців та на­зви їхніх міст урочисто оголошували, влаштовуючи на їхню честь бенкет. Олімпіонік повертався до рідного  поліса  в пурпуровому плащі  й на колісниці.  Його зустрічало  все місто.  На честь олімпіоніка складали гімни кращі поети та влаштовували гуляння. А знамениті скульптори  висікали прекрасні статуї. Іноді в рідних містах олімпіонікам навіть віддавали шану, як божествам.  Адже вважалося,  що ними опікується  сам  Зевс

Стадіон знаходився на північний схід від священного гаю. Він був з’єднаний з храмами тридцатидвухметровым підземним ходом. 



Через цей хід учасники змагань у супроводі суддів після принесення жертви богам виходили на стадіон для змагань. Стадіон представляв собою півовал, витягнутий із заходу на схід, довжиною близько 215 метрів і шириною близько 30 метрів. Він був оточений невисоким насипом, за якою знаходилися глядачі. Для знатних гостей були вибиті лави, вкриті білим мармуром.


Гімнасій призначався для тренувань. Він являв собою великий двір, оточений колонадою, на якому були влаштовані бігові доріжки, місця для метань і для боротьби. У дворі були прокладені алеї, де атлети відпочивали після вправ. Між деревами стояли висічені з мармуру статуї найбільш знаменитих олімпіоніків. У центрі двору знаходилася кам’яна будівля — палестра для різних вправ. 


Тут були кімнати для гри в м’яч, для вправ з мішками (ці вправи були основними в тренуванні кулачних бійців). Тут же були влаштовані лазні. В спеціальній кімнаті атлети перед вправами змащували тіло маслом і потім посипали його піском. За межами гімнасії, майже примикаючи до неї, знаходилася перша «олімпійське село» — приміщення для житла атлетів, що прибувають на змагання.





Храм Гери знаходився недалеко від храму Зевса Олімпійського. 
У храмі довгий час зберігався мідний диск з викарбуваним на ньому текстом договору Іфіта з Лікургом. Там були написані правила проведення Олімпійських ігор.




У період з VI до II ст. до н. е.. в Олімпійських іграх могли брати участь тільки вільнонароджені греки. Раби й люди негрецького походження, а також жінки до ігор не допускалися.

Популярність ігор досягла свого апогею в V і IV в.в. до н. е.. У них брали участь представники багатьох країн Середземного моря — Африки, Італії, Сицилії і навіть країн Азії. У цей період часу знімаються основні заборони, що діяли раніше: до змагань допускаються іноземці, а також вихідці з незаможних верств населення

Минали століття. У XIX ст. до Олімпії прийшли археологи. Вони розкопали й храм Зевса, й іподром, і стадіон, де колись змагалися  грецькі  атлети. Під враженням  від  цих  відкриттів  було  вирішено  відродити  найбільші спортивні  змагання давнини. 

І з 1896  р.  знову  стали  проводитися  змагання  під  назвою Олімпійські ігри. 

Щоправда, тепер вони проходять у різних країнах і збирають  спортсменів  з усього світу. Але  й  сьогодні  олімпійський  вогонь,  як  і тисячі  років  тому, щоразу запалюють від  сонячних  променів,  що  освітлюють  прекрасну давню  землю Олімпії.

Літні Олімпійські ігри 1912 — Вікіпедія

В Стокгольмській Олімпіаді взяли участь 2 407 спортсменів (48 жінок та 2 359 чоловіків) з 28 країн. Розіграно 102 медалі у 14 видах спорту. Найбільше медалей — 65 на цій Олімпіаді здобули її госоподарі — шведи. Проте команда США здобула на одну золоту медаль більше за шведів — 25 при загальній кількості — 63 медалі.

Це була остання Олімпіада, де дозволялись «приватні записи», тобто участь у змаганнях могли брати спортсмени, які не входили до складу офіційних делегацій країн учасниць.

Дебюти[ред. | ред. код]

Вперше в іграх брали участь спортсмени з усіх п’яти континентів. Вперше прислала своїх спортсменів Японія.

В олімпійську програму були включені плавання на 100 м для жінок, естафета 4х100 м вільним стилем, стрибки з вишки для чоловіків, біг на 5 і 10 тис. м, естафета 4х100 і 4х400 м, п’ятиборство і десятиборство в легкій атлетиці, сучасне п’ятиборство. Першим олімпійським чемпіоном у сучасному п’ятиборстві став лейтенант шведської королівської гвардії Густав Ліліяхек.

Вперше був організований конкурс мистецтв. Золота медаль за поему «Ода спорту» була вручена П’єру де Кубертену.

Через два роки після стокгольмської Олімпіади почалася Перша Світова війна, що спричинила восьмирічну перерву у проведенні Олімпіад.

Топ-10 неофіційного національного медального заліку:

Українці на Олімпіаді[ред. | ред. код]

У Стокгольм приїхала команда Російськогої імперії з 178 спортсменів і близько 50 представників від спортивних та інших організацій, на чолі з командиром лейб-гвардії Гусарського Його величність полку генерал-майором Володимиром Воєйковим. Вони планували виступити в 16 видах спорту, де розігрувалися 102 комплекти нагород.

Срібними призерами стали Амос де Кош, поручник Семенівського полку Микола Мельницький, хорунжий Зведеного козачого полку Павло Войлошніков, поручник Московського полку Георгій Пантелеймонов. Близькі до медалей були стрільці з револьвера і пістолета, у цих змаганнях виступав перший російський олімпійський чемпіон Микола Панін-Коломенкін.

У складі збірної Російської імперії були й спортсмени українського походження. Зокрема, призери Олімпійських ігор Микола Мельницький та Григорій Пантелеймонов, шабліст Аполлон Грейфенфельс, учасники кінних змагань Олександр Родзянко та Сергій Загорський, змагань зі стільби Борис Белинський, Григорій Шестеріков, Олександр Тілло, змагань з греко-римської боротьби — Терентій Корінь, та інші.

За команду Австрії виступали народжений у Болехові футболіст Бернгард Ґраубарт, уродженці Львова футболіст Владислав Курпіль (13 листопада 1883 — червень 1930 Прага), легкоатлет Владислав Понурський (23 квітня 1891 — 13 жовтня 1978 Краків) у бігу на 200 та 400 метрів.

Яскраво відзначився Джим Торп, американський індіанець, що виграв золото в легкоатлетичному п’ятиборстві і десятиборстві з величезною перевагою. Пізніше він був дискваліфікований, коли виявили, що він прийняв невелику суму, щоб грати в бейсбол до початку Ігор. Але в 1982 році, МОК вирішив реабілітувати його, і дав медаль його дочці.

Шосейна гонка з велоспорту проходила трасою, що мала протяжність 320 км (199 миль), що дотепер є найдовшою гонкою будь-якого роду в історії Олімпійських ігор.

У греко-римській боротьбі півфінальна сутичка в середній вазі між Мартіном Клейном (Російська імперія) Альфредом Асікайненом (Велике князівство Фінляндське) тривала 11 годин.

Літні Олімпійські ігри 1908 — Вікіпедія

Літні Олімпійські ігри 1908 або IV Літні Олімпійські ігри  (англ. Games of the IV Olympiad; фр. Jeux de la IVe Olympiade) — міжнародне спортивне змагання, яке проходило під егідою Міжнародного олімпійського комітету (МОКу) в місті Лондон, Велика Британія, з 27 квітня по 31 жовтня 1908 року. Це були перші з трьох Олімпіад, проведених у Лондоні (інші відбулися у 1948 та 2012 роках). Це найдовші сучасні Олімпійські ігри. Було розіграно 110 комплектів нагород між 2008 учасниками з 22 країн світу.

Олімпіада 1908 року могла відбутися не в Лондоні, оскільки спочатку його не було серед міст-кандидатів. За право провести спортивний захід змагалися три інші міста: Берлін, Рим та Мілан.^[1]

Німецька сторона оголосила про бажання провести Олімпіаду ще в 1901 році на IV сесії МОКу в Парижі. Італійська сторона подала свою заявку у 1903 році.^[2] Від самого початку президент МОК, П’єр де Кубертен (фр. Pierre de Coubertin), повністю підтримував кандидатуру Риму. Опісля невдалих Олімпіад в Парижі та Сент-Луїсі йому необхідно було підняти престиж змагань в очах світу і місто, яке було столицею античного світу, могло забезпечити такий ефект.^[1] Ідея проведення змагань в столиці Італії мала міцну підтримку і серед впливових людей країни: папи Пія X (лат. Pius X), короля Віктора Емануїла III (італ. Vittorio Emanuele III), мера Рима. Заявка Берліна програвала ще й в тому, що в місті був відсутній належний стадіон, а жодних чіткий гарантій щодо будівництва німецька сторона надати не могла. 22 червня 1904 року на VI сесії МОКу в Лондоні було прийняте рішення про те, що містом-господарем Олімпіади 1908 року буде Рим, німецькій стороні пообіцяли надати право на проведення Олімпіади 1912 року^[2].

Проте Риму не судилося прийняти Олімпіаду. 4 квітня 1906 року поблизу Неаполя сталося потужнє виверження Везувія, яке призвело до тяжких руйнацій. Італійська влада змушена була направити кошти, які мали б піти на організацію ігор, на відновлення благоустрою і вирішила офіційно відмовитися від олімпійського задуму. Про це рішення було оголошено під час проведення проміжних Олімпійських ігор 1906 року в Афінах.^[1][2]

Основний противник проведення Олімпіади в Римі — Джованні Джолітті

Існує інша, неофіційна, версія відмови Риму. Окрім потужньої підтримки, в Італії існував потужній спротив щодо проведення Олімпіади. Основною фігурою, яка була проти проведення змагань, виступав прем’єр-міністр Італії Джованні Джолітті (італ. Giovanni Giolitti). Він був ініціатором декількох амбітних проектів (будівництво Симплону та акведуку в Апулії), які мали б зміцнити його політичний вплив. Проекти потребували великих коштів, яких могло б і не вистачити, якби їх потрібно було б витрачати ще й на Олімпіаду.^[1] Його підтримували правління Мілану та Турину, які боролися з Римом за статус головного міста Італії. Олімпіада 1908 року додала б супернику небажаного для цих міст престижу.

Боротьба прихильників та противників проведення Олімпіади в Римі призвела до того, що у 1905 році на VII сесії МОКу у Брюсселі представник Італії, Еудженіо Брунетта д’Уссо (італ. Eugenio Brunetta d’Usseaux), змушений був зізнатися представнику Британії, Роберту С. Курсі де Лаффану (англ. Robert S. de Courcy Laffan) у тому, що з часу оголошення Рима містом-господарем Олімпіади не розпочалися жодні приготування. Курсі де Лаффан запитався де Кубертена, чи можливо передати право на проведення ігор Лондону. Проте далі розмови справа не дійшла, а право на проведення спортивного заходу столиця Британської імперії здобула лише після офіційної відмови Рима.^[1]

Оскільки Олімпіада мала відбутися через два роки, необхідно було якнайшвидше знайти нове місто. Під час VIII сесії МОКу в Афінах, зважаючи на попередню зацікавленість, Вільяму Гренфеллу (англ. William Grenfell), члену МОКу від Британії, було офіційно запропоновано провести ігри в Лондоні.^[1] Гренфелл порадився з королем Едуардом VII (англ. Edward VII), який теж перебував в Афінах на проміжних іграх, та отримав згоду від нього. Залишалося отримати згоду від основних британських спортивних асоціацій та організацій, в іншому випадку спортивний захід у Лондоні міг і не відбутися. Пропозицію підтримали і 19 листопада 1906 року до МОКу був направлений лист із підтвердженням того, що Лондон проведе Олімпіаду 1908 року, а 27 листопада 1906 року офіційна заява Гренфелла була опублікована в пресі.

Вільям Гренфелл

Роберт Лаффан

Створення Британської олімпійської асоціації[ред. | ред. код]

24 травня 1905 року в Палаті громад зібралися представники спортивних організацій, союзів та асоціацій. Їхньою метою було створення регіональної олімпійської організації, яка б керувала усіма олімпійськими дисциплінами в країні та мала представників в МОК. Новоспечену організацію назвали Британською олімпійською асоціацією, її першим головою став Вільям Гренфелл (лорд Десборо), почесним секретарем — Роберт Лаффан. Вони представляли Британію в МОК і саме ентузіазм цих двох персон дозволив Олімпіаді 1908 року відбутися.^[8]

Співпраця з Франко-британською виставкою[ред. | ред. код]

Безпосередньо підготовкою до ігор займалася спеціальна Британська олімпійська рада, у якій ключові ролі відігравали Гренфелл та Лаффан. Перед цією радою постав ряд труднощів. Насамперед, хоч король і дав добро на проведення змагань в Лондоні, було домовлено, що державні фінанси на Олімпіаду витрачатися не будуть. Олімпійські ігри мали фінансуватися на приватних засадах.^[1] Саме тому Гренфелл вирішив співпрацювати з Імре Кіральфі (угор. Imre Kiralfy), головним ідейником проведення Франко-британської виставки. Ця виставка щедро фінансувалася та була покликана продемонструвати багатства двох колоніальних держав — Британської імперії та Франції, які нещодавно уклали угоду, яка в подальшому уможливила створення Антанти.

Початково виставка мала пройти в 1907 році, але задля кращого проведення Олімпіади було досягнуто домовленості про перенесення початку виставки на 1908 рік. Це було перше важливе досягнення для організаторів ігор. Основну олімпійську споруду — новий стадіон — планувалося будувати безпосередньо на території виставки. Широко розрекламована виставка приваблювала би багато відвідувачів, що у свою чергу підвищувало би відвідуваність Олімпіади.

Генеральний план Франко-британської виставки, «Вайт Сіті Стедіум» праворуч

Дирекція Франко-британської виставки також погодилися профінансувати найважливіший етап підготовки — будівництво стадіону. Вона погодилася виділити частину відданої їй землі в районі Шепердс Буш та повністю взяла на себе всі витрати, пов’язані з будівництвом (початковий кошторис становив 44 тисячі фунтів стерлінгів, проте він зріс під час будівництва до 220 тисяч). Окрім того, 2000 фунтів стерлінгів було виділено для організаторів Олімпіади з метою покрити їхні початкові витрати та було надано дозвіл на ексклюзивне користування стадіоном протягом двох тижнів в липні 1908 року. У свою чергу організатори Франко-британської виставки отримували 75% доходів від продажів квитків та програмок. 20 грудня 1906 року всі ці умови були схвалені Британською олімпійською радою, офіційне підписання документів відбулося 14 січня 1907 року.

Будівництво головного стадіону[ред. | ред. код]

Усередині чаші «Вайт Сіті Стедіум» Схема роздягалень

Будівництво стадіону розпочалося 2 серпня 1907 року з церемонії, на якій леді Десборо заклала перший камінь будівництва. Кожна керівна організація спорту створювала спеціальний комітет, який співпрацював з Британською олімпійською радою. Головним завданням цих комітетів було детальне планування тих спортивних споруд, які використовувалися в тому спорті, яким ця організація керує.^[1] Так, проектування доріжки відзначалося кропіткою роботою та контролем з боку спеціального комітету Аматорської Атлетичної Асоціації, а задля проектування велосипедного треку спеціальний комітет дослідив новий трек у Парижі та на його основі спроектував свій. Усі свої побажання ці комітети висловили 11 березня 1907 року та дали добро на побудову стадіону^[1].

Стадіон будували довкола овалу довжиною 700 футів (213,36 метрів) та шириною 300 футів (91,44 метри), покритого травою. Ця частина стадіону створювалося під потреби футболу, регбі, лакросу, стрільби з лука, а також для таких дисциплін легкої атлетки, як метання списа. У цьому овалі були розміщені спеціальні платформи для змагань зі спортивної гімнастики та боротьби. Такі розміри овалу убезпечували інших учасників змагань від небезпеки бути пораненим списом, що практично відбулося в 1906 році в Афінах. У західній частині розмістили басейн довжиною 327 футів (100 метрів), шириною 50 футів (15,24 метри). Глибина басейну на обидвох кінцях становила 4 фути 6 дюймів (1,37 метра), у центрі — 12 футів 6 дюймів (3, 81 метра). Це центральне заглиблення було створене для змагань зі стрибків у воду. Біля басейну розміщувалася спеціальна складна вежа висотою 55 футів (16,76 метрів), з якої безпосередньо виконувалися стрибки.

Довкола овалу побудували бігову доріжку довжиною 586,2 ярди (536,44 метри) та шириною 24 фути (7,3 метри). За її будівництво безпосередньо відповідав наглядач за будівництвом стадіона Чарлз Перрі (англ. Charles Perry), який вже мав досвід будівництва бігової доріжки для першої сучасної Олімпіади.

Довкола бігової доріжки, безпосередньо перед глядацькими сидіннями, побудували велосипедний трек довжиною 660 ярдів (603,5 метрів) та нахилом 10 футів (3,04 метри).

Було передбачено створення 63 тисяч сидячих місць^{[комент. 1]} та місце для розгортання ще 30 тисяч стоячих^{[комент. 2]}. Були побудовані спеціальні ложі для королівської сім’ї, членів Британської олімпійської ради, членів МОКу та членів Comité d’Honneur. Журналісти та судді також мали спеціально відведені місця.

Під трибунами розмістилися 14 роздягалень, кімната для лікарів, кімната поліції, декілька ресторанів. Поблизу стадіона розмістили будинок Імперського спортивного клубу. Цей клуб створювали з метою залучення багатих людей до олімпійських приготувань, щоб підняти престиж ігор. Будинок клубу використовували для зустрічей членів МОКу.

Роботу над стадіоном офіційно закінчили 14 травня 1908 року. На церемонії були присутні принц та принцеса Уельські, які присвятили стадіон міжнародному спорту. Оскільки стадіон був розташований на території виставки, де більшість споруд були білого кольору, то він був названий «білим» стадіоном — «Вайт Сіті Стедіум» (англ. White City Stadium).

Опрацювання регламенту[ред. | ред. код]

Окрім побудови головної олімпійської споруди Гренфелл у своєму листі від 27 листопада 1906 року оголосив про низку інших пунктів, над якими працюватиме Британська олімпійська рада.

Так, було прийняте, погоджене з МОК, рішення, про те, що на Олімпіаду 1908 року допускаються лише спортсмени-аматори, при чому ці аматори мають бути акредитовані своїм регіональним олімпійським комітетом. Поняття «спортсмен-аматор» визначалося в кожній країні керівною організацією у тому чи іншому виді спорту. Якщо такої організації в країні не було, її обов’язки виконував спеціальний комітет під егідою МОКу. Кожен регіональний олімпійський комітет складав список своїх учасників та передавав цей список господарям ігор, а також підтверджував аматорський статус спортсмена. Реєстрація спортсменів закінчувалася за місяць до змагань у певному виді спорту. Таким чином, у Лондоні більше не могло бути змішаних команд чи команд спортивних клубів, усі учасники представляли збірну якоїсь країни. Під поняттям «країна» розуміли ту державу чи частину держави, яка мала самостійне представництво в МОК, або, якщо такого представництва не було, територію під юрисдикцією єдиної влади.

Наступним пунктом було створення єдиних правил. У зв’язку з стислими термінами підготовки, правила визначали британські асоціації того чи іншого виду спорту без наради зі спортивними асоціаціями інших країн, після чого Роберт Лаффан особисто перекладав ці правила з англійської на німецьку та французьку й розсилав по всіх регіональних комітетах (при цьому було зазначено, що єдиний офіційний варіант правил — англійський)^[22]. Суддівство на Олімпіаді віддавалося британцям, хоча дозволялося залучати іноземних помічників. У випадку незгоди з рішенням судді, спортсмен міг оскаржити його за посередництва Comité d’Honneur — спеціального комітету, який складався з трьох представників кожної країни-учасниці. Спортсмен спочатку мав адресувати скаргу «своїм» представникам в комітеті, а ті вже доносили її для розгляду спеціальними арбітрами.

Було оголошено, що участь в змаганнях буде безплатною, проте, для кожної країни встановлювався ліміт учасників.

Було також домовлено, що на Олімпіаді використовуватимуть метричну систему^[22].

Альфред Хармсворт (англ. Alfred Harmsworth), лорд Норткліфф

Ці пункти, а також пункти, які стосувалися календаря ігор, видів спорту, вигляду та отримання нагород були затверджені 23-25 травня 1907 року на IX сесії МОКу в Гаазі.

Грошовий фонд[ред. | ред. код]

Одним з пунктів була робота по утворенню грошового фонду. Щоб провести змагання слід було назбирати суму в понад 12000 фунтів стерлінгів. Збір коштів був організований на добровільній основі. Основні внески на початку кампанії зробили друзі Вільяма Гренфелла. Проте, ні внески друзів, ні гроші від дирекції виставки не дозволили досягнути бажаної цілі: тільки 2840 фунтів стерлінгів було назбирано незадовго до церемонії відкриття. Ситуацію могли спасти добрі продажі квитків, проте вони поступили в продаж лише за 21 день до церемонії відкриття, ціни була доволі високі для пересічного жителя Лондона.та ще й агенції-дистриб’ютори відмовлялися на початку продавати дешеві одноденні квитки до того, як продадуть дорогі квитки, чинні протягом усієї Олімпіади^[27]. Ці фактори зумовили низькі продажі, які призвели до низького доходу.

Гренфелл звернувся за допомогою до лорда Норткліффа, власника The Daily Mail. Той погодився опублікувати заяву з проханням пожертвувати гроші задля гідного проведення Олімпіади та збереження репутації нації. Протягом наступного тижня сума пожертвувань склала 12 тисяч фунтів стерлінгів, хоча метою організаторів ігор були 10 тисяч фунтів стерлінгів. Газета змушена була опублікувати нове повідомлення з проханням припинити відправляти гроші. До кампанії долучилося багато відомих та впливових людей: принц Уельський Георг, американський мільйонер Корнелій Вандербільт, стронгмен Євген Сандов, який зробив найбільший персональний внесок у розмірі 1500 фунтів стерлінгів.

Програма ігор[ред. | ред. код]

Лондонська Олімпіада, зважаючи на свою тривалість, була поділена на два великих відтинки: літню та зимову Олімпіади. Де-юре літня Олімпіада розпочиналася 13 липня, у день церемонії відкриття, та тривала два тижні, але де-факто деякі змагання почалися ще в червні, а деякі відбулися в липні та серпні опісля двох «основних» тижнів. Зимова Олімпіада тривала з 19 по 31 жовтня.^[1]

23 види^{[комент. 3]} спорту були затверджені як програма Олімпіади на гаазькій сесії. У цих 23 видах відбувалися змагання за 110 комплектів нагород. Програма могла бути і більшою, проте було домовлено, що на Олімпіаді мають бути представлені ті види спорту, які поширені хоча б у шістьох країнах-учасницях ігор^[1]. Саме тому крикет, пелота, бейсбол та бенді не стали частиною олімпійських ігор^[1]. Відбувалися дискусії щодо включення в програму кінної їзди, автомобільних перегонів та змагань літальних апаратів, проте вони не були реалізованими. Гольф мав бути частиною змагань, проте керівна британська організація гольфу відмовилася співпрацювати з Британською олімпійською радою та дотримуватися запропонованих правил. З іншого боку, бокс, змагання з якого первинно не мали відбутися, таки був включений до Олімпіади. Поло на велосипедах та фехтування на рапірах були демонстративними видами спорту^[33]. Крім того, намагаючись дотримуватися античного духу, була пропозиція включити до олімпійських ігор змагання з літератури, скульптури, музики, архітектури та малювання.

Таким чином, програма Олімпіади 1908 року мала наступний вигляд (у дужках вказана кількість комплектів медалей):

Нагороди та їх дизайн[ред. | ред. код]

Організатори доручили розробити дизайн оліймпійських медалей та значків австралійському скульптуру Бертраму Макеналлу (англ. Bertram Mackennal). Було створено два типи медалей: одні для атлетів, які посіли перші три місця, а інші — для всіх спортсменів-учасників. Були також розроблені спеціальні дипломи, їхнім дизайном займався карикатурист «Punch» Бернард Партрідж (англ. Bernard Partridge).

Зображення	Нагорода	Опис
	Медаль призера	На аверсі зображений атлет між двома молодими жінками, Славою та Вікторією (Перемогою), які кладуть йому на голову символ переможця — лавровий вінок. На реверсі зображений святий Юрій (англ. St. George), покровитель Англії, який вбиває змія. Дизайн золотих, срібних та бронзових медалей не відрізнявся. У порівнянні з медалями учасника, медалі призерів були дещо меншими, що пояснюється вартістю матеріалів, з яких вони були зроблені. Кожна медаль була поміщена в спеціальну коробочку: золота медаль — у червону, срібна — у темно-синю, бронзова — у жовту. Ім’я призера та дисципліна, в якій він посів призове місце, вирізувалися на гурті.[59]
	Медаль учасника	На аверсі зображена колісниця, яку веде молодий атлет. Позаду нього стоїть суддя, який кладе на голову візника лавровий вінок. На реверсі зображена фігура Слави, яка стоїть на земній кулі. Медалі учасника були виготовленими з бронзи та позолоченими. Їхній розмір був дещо більший за медалі призерів. Їх вручали, як учасникам, так і певним офіційним особам.[60]
	Диплом призера	На дипломі зображена Вікторія, яка стоїть між Британією та Елладою. Переможці отримували більший диплом, призери — дещо менший. Кожен призер отримував додатковий диплом, який він мав передати своєму спортивному клубу чи асоціації.
	Спеціальний диплом	На дипломі зображена Вікторія, котра сидить. Такі дипломи, згідно з рішенням керівної асоціації у тому чи іншому виді спорту, вручали атлетам, котрі показали видатні результати, хоч і не здобули медалей, а також деяким особам, які доклалися до організації ігор.
	Значки	Для ідентифікації учасників, суддів, членів Британської олімпійської ради, членів МОКу, членів Comité d’Honneur були розроблені спеціальні нагрудні значки, на яких була зображена голова в шоломі, та був наявний підпис, наприклад Competitor, International Olympic Comittee та інші.[61]
	Спеціальні нагороди	До спеціальних нагород належали кубки. Чемпіон Олімпіади, відповідно до регламенту, зберігав кубок у себе до наступних ігор. Загалом було 12 кубків: Кубок Брунетти (веслування) Трофей Брунетти (плавання) Трофей футбольної асоціації (футбол) Кубок спілки золотарів та сріблярів (боротьба) Кубок Гарлінгема (поло) Міжнародний кубок (фехтування) Кубок принца Уельського (велосипедні гонки) Кубок лорда Вестбері (стендова стрільба) Грецький трофей (марафон) Празький трофей (гімнастика) Статуетка Монтгомері (метання диска) Французька ваза (вітрильний спорт)

Країни-учасниці Олімпійських ігор 1908 (синім позначені країни, які вперше були представлені на Олімпійських іграх)

Загальна кількість спортсменів[ред. | ред. код]

Кількість учасників

Відповідно до даних офіційного сайту МОК, на Олімпіаді 1908 року змагалися 2008 спортсменів, з них 1971 чоловіків та 37 жінок, які представляли 22 країни^[64]. При цьому, згідно з офіційним звітом, кількість спортсменів, які мали намір взяти участь у змаганнях, була 2647 осіб. Оскільки для ранніх Олімпіад існували деякі труднощі з точним визначенням тих спортсменів, які брали участь в іграх, у деяких джерелах можна зустріти інші числа щодо кількості та гендерного розподілу спортсменів. Наприклад, є дані, що справжнє число учасників лондонських ігор склало 2044 спортсмена, з яких 44 жінки^[66], інше джерело подає 2023 учасника, з яких 44 жінки, при 2666 заявах.

Країни[ред. | ред. код]

Присутність 22 націй у багато чому була визначена як офіційним регламентом, прийнятим на гаазькій сесії, так і політичними, націоналістичними, соціальними аспектами.

Так, серед учасників ігор були одразу декілька територій, які юридично були частиною Британської імперії: Канада, союз колоній в південній Африці^{[комент. 4]}, Австралія,