Піддубний іван максимович – Що таке ПІДДУБНИЙ ІВАН МАКСИМОВИЧ — УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія) — Словники

Піддубний Іван Максимович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Піддубний.

|відомий_?відома?=

Іван Піддубний на поштовій марці України

Іван Максимович Піддубний (26 вересня (8 жовтня) 1871(18711008), Красенівка, Полтавська губернія, Російська імперія — 8 серпня 1949, Єйськ, Краснодарський край, РРФСР, СРСР) — український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт, Нью-Йорк).

Ранні роки[ред. | ред. код]

Іван Максимович Піддубний народився 8 жовтня (26 вересня) 1871(18710926) року в родині спадкового козака Максима Піддубного на Полтавщині в селі Красенівці^[1] поблизу Золотоноші (сучасна Черкаська область). Прапрадід Івана Піддубного в 1708 році під Полтавою, спільно з козаками Іркліївського куреня лицарства Низового, під проводом Кошового отамана Костя Гордієнка та козацьким військом гетьмана Івана Мазепи, воював проти Московії за суверенну Україну. Чи не єдиним багатством, що дісталось у спадок Іванові, було богатирське здоров’я і прищеплені з дитинства чесноти — працелюбство, любов до рідного краю і висока моральність.

Батько Піддубного, Максим Іванович, мав невелике господарство в Красенівці. У нього було троє синів і три дочки. Максим Піддубний був богатирського зросту, наділений великою фізичною силою: сам, без жодної напруги, піднімав п’ятипудові мішки із зерном і кидав їх на віз. Через багато років Іван Піддубний скаже, що людиною, сильнішою за нього, був лише батько.

Мати Івана, Ганна Данилівна, походила зі старовинної козацької родини Науменків, рід яких славився своїм довголіттям. Кажуть, дід Івана по лінії матері, колишній солдат, відслуживши в армії чверть століття, дожив до 120 років.

Ріс Іван так само, як і всі селянські діти. З дитинства був привчений до важкої селянської роботи. Від батька Іван успадкував високий зріст, неабияку силу і витривалість, а від матері, яка гарно співала, тонкий музичний слух. У дитячі та юнацькі роки в недільні та святкові дні співав у церковному хорі. Аж до зрілої молодості Іван прожив у селі, дивуючи земляків розвинутою статурою та міццю. А потім поїхав на заробітки задля одруження з дочкою заможного селянина, Оленкою Вітяк. Працював вантажником у Севастополі, у 1895 році переїхав до Феодосії, де дізнався від земляків, що Оленку видали заміж за багатія. Кажуть, що батько, відправляючи його на заробітки, казав: «Пам’ятай, Іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам’ятай, Іване, продаси честь — не син ти мені, і я не батько тобі».

[2]

Знайомство зі спортом[ред. | ред. код]

Незабаром доля звела Івана з двома учнями морехідних класів Антоном Преображенським і Василем Васильєвим — завзятими спортсменами, пристрасними шанувальниками важкої атлетики. Преображенський подарував Іванові автобіографічну книгу знаменитого атлета Карла Абса. Піддубного зацікавило твердження автора, що постійними тренуваннями йому вдалося збільшити свою природну силу втричі.

Іван вирішив серйозно тренуватися. Щодня вправлявся з гирями, займався гімнастикою. А в 1897 році на гастролі до Феодосії приїхав цирк Безкоровайного. Це був звичайний бродячий цирк того часу, до трупи якого входили атлети і борці. Серед них були знамениті люди того часу, як-от Янковський, Луріх, Семипалий. Через деякий час дирекція цирку влаштувала чемпіонат боротьби «на поясах». За два тижні виступів на арені Піддубний не програв жодного двобою. Його залізна стійкість, вага і чіпкість рук дозволяли йому здобувати перемогу за перемогою.

Сезон у цирку закінчився. Борці роз’їхалися, а Іван залишився, як і раніше, робітником у порту. Та радість успіху встигла порушити його душевний спокій. Усе частіше він почав думати про те, аби присвятити життя спорту.

Початок спортивної кар’єри[ред. | ред. код]

На початку 1898 року Піддубний знову переїхав до Севастополя. Він вступив до місцевого цирку, що належав Жіжетто Труцці, одному з членів старовинної італійської циркової родини Труцці. Будучи спостережливим і допитливим, він дуже швидко перейняв й опанував тонкощі боротьби «на поясах». Почав перемагати суперників не лише грубою силою, але й за допомогою техніки, викликаючи красивими і спритними прийомами схвалення глядачів. Прочитавши книги з важкої атлетики та боротьби, Іван склав для себе програму тренувань.

З Севастополя Піддубний переїхав до Одеси. Під час виступу в Новоросійську стався цікавий випадок. Проти Івана випустили відомого шведського борця Андерсона. Через хвилину швед був піднятий у повітря і покладений на лопатки. Це сталося так швидко, що публіка вирішила — швед піддався українському борцю. Піддубний запропонував повторити сутичку. Однак, коли шведу передали цю пропозицію, він відповів, що боротиметься тільки тоді, коли Піддубний погодиться на поразку. Іван Піддубний був просто обурений. Але дружина директора цирку зі сльозами на очах благала Піддубного погодитися. В іншому випадку довелося б повернути людям гроші за квитки, а це б призвело до розорення цирку. Передчуваючи перемогу, швед вийшов на арену. Але тут сталося неймовірне — Піддубний узяв його за пояс, підняв над собою, як кошеня, і, тримаючи на витягнутих руках, ліг на лопатки, а противника поклав собі на груди. Публіка збожеволіла від захвату. Осоромлений швед утік з арени.

У 1900 році Іван переїздить до Києва й починає виступати в київському цирку братів Дмитра, Якима і Петра Нікітіних. Медична комісія, що оглянула борця, зафіксувала такі антропометричні дані його атлетичної статури: зріст — 184 см, вага — 118 кг, груди — 137 см, біцепс — 44 см, передпліччя — 36 см, зап’ястя — 21 см, шия — 60 см, стегно — 68 см, гомілка — 47 см. Тут він уперше знайомиться з прийомами французької боротьби у Київському атлетичному гуртку лікаря Є. Ф. Гарнич-Гарницького. Ці прийоми одразу захопили його. Упродовж п’яти років він гастролював країною, а у 1903 році вступив до Санкт-Петербурзького атлетичного товариства, від якого виступив на чемпіонаті світу в Парижі.

Тренування тіла і духу[ред. | ред. код]

Іван Піддубний — чемпіон світу з боротьби у 1905—1908

Іван Піддубний, як всесвітньо відомий борець, відрізнявся від інших майстрів боротьби не лише винятковою силою, але і витривалістю. «У боротьбі все найголовніше: і руки, і ноги, і плечі, і шия, і спина, і живіт, і груди… і голова»,— любив він казати своїм учням. Секрет непереможності видатного богатиря полягав у чудовому поєднанні виняткових фізичних даних із високим спортивним стилем, який він сам виробив шляхом наполегливої й тривалої праці. Іван Максимович упродовж усього життя, до сімдесятирічного віку, коли він залишив заняття спортом, не припиняв щоденного тренування і дотримувався правильного режиму. Він більше не палив і не вживав спиртного, після того, як почав займатися боротьбою.

Під час підготовки до першого чемпіонату світу 1905 року в Парижі, тренувальний день починав завжди з ранкової зарядки, потім приймав холодний душ, після чого був масаж, сніданок і година теоретичного вивчення правил боротьби та прийомів. Після короткого відпочинку Іван Піддубний тренувався. Проти нього виходили один за одним три борці-любителі. З першим він боровся двадцять хвилин, з другим — тридцять, з третім — сорок. Потім десять-п’ятнадцять хвилин бігав з двадцятикілограмовими гантелями в руках. У вільні від тренувань дні, його, за тогочасним методом фізичного загартування, садили на двадцять п’ять хвилин у так званий «докторський ящик» — парову ванну з температурою до п’ятдесяти градусів. За ванною був крижаний душ, після якого Піддубний відпочивав, закутавшись у теплі ковдри. Вечорами він, тримаючи в руках двопудову металеву палицю, прогулювався. Завдяки таким систематичним тренуванням, поміркованому способові життя й раціональному харчуванню, він легко перемагав своїх найтитулованіших супротивників і до кінця зберігав свіжість і силу.

Піддубний виступав у важкій вазі й мав 118 кілограмів. Сутички з найкращими борцями світу іноді тривали по кілька годин, а чемпіонати могли тривати по сорок днів і більше. На першому чемпіонаті світу в Парижі 1905 року йому довелося боротися з найсильнішим важковаговиком Європи, данцем Єнсом Педерсоном, який мав колосальну силу, легко ламав підкови, сплітав із залізних прутів вісімки, підіймав величезні вантажі, до того ж бездоганно володів технікою боротьби й химерною витривалістю. Проте Піддубний переміг його тактично. У середині поєдинку він раптом ослабив наступ, почав діяти повільно, немов утомлений, дихати часто й важко, рухатися невпевнено й мляво. Єнс Педерсон, який до того дотримувався оборонної тактики, відчувши, що настав час діяти рішуче, кинувся в шалену атаку, але раптом втратив пильність і за мить уже лежав на лопатках, кинутий на килим блискавичним і майстерним кидком Піддубного. Тож під словами «у боротьбі важлива голова» Піддубний мав на увазі насамперед не силу, а техніку й досконалу тактику боротьби. Саме ці засади відрізняли його стиль боротьби від стилю інших борців світу. Ім’я Івана Піддубного було в міжнародному спорті одним з найбільш відомих і почесних. Він упродовж двадцяти п’яти років був у світі символом непереможної сили, блискучої майстерності і техніки.

Уся спортивна преса у численних статтях, нарисах та фейлетонах одностайно славила богатиря з Полтавщини, який за чотири роки, з 1905 по 1909-й, переміг «туше» найкращих у світі борців, у тому числі трьох чемпіонів світу, кількох чемпіонів Європи і десятки чемпіонів окремих країн світу. Його називали «чемпіоном чемпіонів» — титулом, яким до нього ніхто не володів.

Іван Піддубний був тривалий час не лише найкращим борцем світу, а й пристрасним пропагандистом чесності у спорті. Почуття заздрощів чи нездорового суперництва було йому незнайоме. Велика популярність чемпіонатів із боротьби та велизезні прибутки антрепренерів приваблювали до спорту темних ділків та аферистів. Змагання в Європі нерідко будувалися на попередній домовленості між антрепренерами й борцями. Зі спортивного видовища змагання перетворювалося на театральну виставу із заздалегідь розподіленими ролями. Іван Піддубний завжди рішуче відхиляв вигідні пропозиції махінаторів від спорту, до кінця життя пам’ятаючи напутні слова батька, який, випроводжаючи його колись із села до Севастополя на заробітки, сказав: «Пам’ятай, Іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам’ятай, Іване, продаси честь — не син ти мені і я не батько тобі».

Піддубний прославився як великий майстер французької боротьби (у наш час її називають класичною), але коли в Америці, де не визнавали французької боротьби, йому довелося опанувати й боротьбу вільного стилю, він і в цьому виді був непереможний, у п’ятдесятирічному віці поклавши на лопатки молодого славнозвісного американського богатиря Колофа у двох сутичках поспіль. Згодом були блискучі перемоги над іншими визначними атлетами світу. Могутній, досвідчений, обережний Піддубний мав таку перевагу в силі й тактиці ведення боротьби, що спокійно й упевнено перемагав своїх набагато молодших, але самовпевнених і гарячкуватих супротивників. Нью-Йорк, Чикаго, Філадельфія, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, ряд інших великих міст Америки аплодували перемогам Піддубного.

На початку 30-х років у СРСР запровадили паспорти. У різних джерелах зустрічається історія про те, що коли Піддубному дали паспорт, в ньому прізвище було записане через «о» — на російський лад, а не через «і», а національність була вказана «русский». Він, недовго думаючи, власноруч написав «і» замість «о», та замість «русский», вписав «українець».^[3][4][5]

Іван Піддубний трохи не дожив до вісімдесяти років. 9 серпня 1949 року в Єйську тисячі людей проводжали його в останню путь. Він залишив по собі легендарну славу атлета, ім’я якого стало символом незламної сили народу. Донині в Україні, коли говорять про людей великої сили, кажуть: «Він — як Піддубний».^[3]

Пам’ятаю, в один з днів у нашому клубі в Києві з’явилася велетенська постать, яка справила враження і на нас, серед яких було чимало дужих і великих зростом людей, вирощених щедрою українською природою. Це був Піддубний… Крім колосальної сили, великого зросту і ваги, Піддубний володів й іншими необхідними для борця якостями: він відрізнявся блискавичністю орієнтування, чудовою координацією своїх рухів, йому легко давалися складні комбінації прийомів… До того ж у Піддубного була ще одна неоціненна для кожного спортсмена якість, яку знавці спорту влучно називають «спортивним серцем», вкладаючи в це не фізіологічне значення, бо серце має бути здоровим у кожного спортсмена, а психологічне. Піддубний здатний був у потрібні хвилини виявити колосальну енергію, схожу на вибух, і не втрачати «куражу» у найскладніші і найнебезпечніші моменти боротьби. /**Зі спогадів очевидця, борця-аматора. 1924 р., –

.

Залишивши спорт, І.Піддубний був забутий всіма й останні роки життя провів у злиднях.

Після смерті Піддубного, йому так і не було поставлено пам’ятника, і лише після 1950-х років за допомогою влади США його спорудили, однак ненадовго.

Він був частково зруйнований, а офіційний напис: «Здесь русский богатырь лежит»(«Тут лежить російський богатир») перекреслили слова «Хохол, Петлюровец».^[6]

Нині в Україні робляться спроби відродити славу великого спортсмена.

Мав дві жінки: перша — Антоніна Квітко–Хоменко, друга — Марія.^[3] Онуки і правнуки живуть у Казахстані.^[3]

Могила Піддубного в Єйську

• Пам’ятник Івану Піддубному встановлено у його рідному селі Красенівка. У цьому селі є Вулиця Івана Піддубного і проводиться традиційне свято богатирської сили. Також у цьому ж селі діє Музей Івана Піддубного, а ще на честь нього названо СТОВ ім. Івана Піддубного, який діє у цьому селі.^[3]
• Пам’ятник Івану Піддубному встановлено у російському Єйську, де він жив із 1927 року до самої смерті. Також там є музей та парк, що носить його ім’я.^[7]
• У багатьох містах України (передовсім Дніпрі, а також у Львові та Києві) існують вулиці на честь Івана Піддубного.
• У 2015 році Олімпійський коледж став імені Івана Піддубного.

У кінематографі[ред. | ред. код]

• «Борець і клоун» (1957, СРСР). Роль Піддубного виконав Станіслав Чекан.
• «Знай наших!» (1985, СРСР, кіностудія «Казахфільм»). Роль Піддубного зіграв Дмитро Золотухін.
• «Іван Піддубний. Трагедія силача» (2005, Росія, документальний)
• «Піддубний» (2014, Росія). Роль Піддубного зіграв Михайло Пореченков. В Україні фільм заборонений через пропагандистський вміст.^[8]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.702.
• Бурій В.Іван Піддубний / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. — 2002. — 6 серп. — С. 3. — (Батьківська світлиця).
• УРЕ
• Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
• Богдан Жолдак про Карпа Соленика, Йосипа Тимченка, Івана Піддубного, Юрія Кондратюка, Миколу Лукаша] / Б. Жолдак. — Київ : Грані-Т, 2009. — 125 с. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-256-5

1. ↑ Богатир із Красенівки. Club-tourist (en-US). Процитовано 2018-09-05. 
2. ↑ ИВАН ПОДДУБНЫЙ (1871-1949 гг.), History.vn.ua
3. ↑ ^{а б в г д} Nikitenko, T. Богатир із Красенівки. Україна Молода. 7 жовтня 2011
4. ↑ Ivan Piddubny: the Ukrainian Hercules, a powerful athlete and staunch patriot, The Ukrainian Weekly, May 21, 2000, No. 21, Vol. LXVIII
5. ↑ Поддубный Иван Максимович. Библиографический ресурс «Чтобы Помнили». Процитовано 2018-11-29. 
6. ↑ У 55 років Іван Піддубний був здоровий, як 25-річний, gazeta.ua, 8 жовтня 2015
7. ↑ Иван Максимович Поддубный -наш великий земляк, Мой Ейск
8. ↑ Фільми з Пореченковим заборонили. Канали просять просіяти продукцію РФ. Українська правда. 04.11.2014

Поддубный, Иван Максимович — Википедия

Иван Поддубный
Фотография на одном из турниров
Пол	мужской
Имя при рождении	Иван Максимович Поддубный
Прозвища	Иван Железный, Русский Богатырь[1][2][3][4][5], Чемпион Чемпионов[2][5][6] Король борцов[6]
Страна	Российская империя→  СССР
Специализация	Борец, артист цирка, популяризатор спорта
Дата рождения	26 сентября (8 октября) 1871
Место рождения	село Богодуховка, Золотоношский уезд, Полтавская губерния, Российская империя (ныне село Красеновка, Чернобаевский район, Черкасская область, Украина)
Дата смерти	8 августа 1949(1949-08-08) (77 лет)
Место смерти
Спортивная карьера	1904—1947
Спортивное звание
Государственные награды Почётные звания
Медиафайлы на Викискладе

Ива́н Макси́мович Подду́бный (рус. дореф. Иванъ Максимовичъ Поддубный^[8], укр. Іван Максимович Піддубний^[5]; 26 сентября [8 октября] 1871; село Богодуховка, Золотоношский уезд, Полтавская губерния, Российская империя — 8 августа 1949 года, Ейск, РСФСР, СССР) — российский^{[1][3][4][9][10]} и советский^{[4][5][11][12][13]}профессиональный борец, атлет и артист цирка^[14] происходящий из рода запорожских казаков^[4][15].

Один из самых выдающихся профессиональных борцов мира^[16]. Неоднократно выигрывал «чемпионаты мира» по классической (греко-римской) борьбе среди профессионалов, включая самый авторитетный из них — в Париже (1905—1908)^{[1][3][6][9][14][17]}. Хотя и проигрывал отдельные схватки, но за 40 лет выступлений не проиграл ни одного соревнования, чемпионата или турнира^{[1][3][14][18]}.

Биография

1912. Иван Поддубный в кинохронике Плакат с изображением И. М. Поддубного

Иван Поддубный родился в селе Богодуховка Золотоношского уезда Полтавской губернии (ныне Чернобаевский район, Черкасская область, Украина) в 1871 году в семье запорожского казака Максима Ивановича Поддубного. Весь род его славился силой. Иван также унаследовал от предков большой рост, феноменальную силу и необычайную выносливость, а по линии матери, которая красиво пела, — тонкий музыкальный слух. В детстве по воскресеньям и в праздники он пел в церковном хоре^[11].

С детства Иван был приучен к тяжёлой крестьянской работе и с 12 лет батрачил. Отец Максим Иванович сам был богатырского роста и геркулесовой силы. Через много лет Поддубный скажет, что единственный человек, который сильнее его — только отец^[4]. У Ивана было ещё три брата и три сестры.

В 1893—1896 годах он — портовый грузчик в Севастополе и Феодосии.
В 1896—1897 годах работал приказчиком в фирме «Ливас»^{[1][9][6][4][19]}.

В 1896 году в Феодосийском цирке Бескаравайного Иван Поддубный победил очень известных в ту пору атлетов — Георга Луриха, Бороданова, Разумова, итальянца Сен Паппи^[19]. С этого времени и началась его карьера борца.

С 1897 года выступал на аренах цирков (а с 1899 года — в труппе итальянских братьев Труцци^[14]) как атлет-гиревик и борец (начал с русской борьбы на поясах, в 1903 году переключился на классическую (французскую) борьбу)^{[1][9][6][14][19]}. Неоднократно выступал с гастролями в российских городах^[20] и за рубежом, посетив около 50 городов в 14 странах 4 континентов^[21][6].

Одними из самых известных поединков Поддубного стали бои с французским борцом Раулем ле Буше. Их первая борьба окончилась победой француза, поскольку ле Буше использовал нечестный приём ухода от захватов Поддубного, обмазавшись маслом, и сумел протянуть время поединка, по исходу которого судьи отдали ему первенство с формулировкой «за красивые и умелые уходы от острых приёмов». Решение судей вызвало гнев публики, а Поддубный был настолько сильно потрясён нечестным судейством, что думал уйти из профессиональной борьбы. Однако поддержка друзей и коллег заставила Поддубного передумать и на турнире в Петербурге он взял реванш у ле Буше, заставил француза в течение двадцати минут находиться в коленно-локтевой позе, при свисте и улюлюканья публики, пока судьи не сжалились над французским борцом и не отдали победу Поддубному. Причём поражение вызвало у ле Буше сильную истерику^[17].

Бюст Ивана Поддубного в городе Ейске

В начале мая 1915 года в Екатеринославе (в здании старого цирка у Озёрки) одержал победу над чемпионом Александром Гаркавенко («Чёрной маской»), а через два дня — ещё над одним чемпионом Иваном Заикиным^[15].

В годы Гражданской войны работал в цирках Житомира и Керчи.

В 1922 году в 51-летнем возрасте начал выступать в Московском цирке. Врачи после осмотра заявили, что здоровье у атлета отменное, нет никаких претензий^[4][15][17].

В 1924 году уехал на длительные гастроли по Германии и США^{[4][15][17][19]}.

23 февраля 1926 года о нём «трубили» все телеграфы планеты: «На днях Иван Поддубный победил в Нью-Йорке лучших борцов нового света, завоевав звание „чемпиона Америки“». Шестикратный чемпион мира среди профессионалов поразил всех не только своей феноменальной силой и мастерством, но и спортивным долголетием, ведь в 1926 году ему было 55!^{[источник не указан 1805 дней]}

В 1927 году в Архангельске победил известного вологодского борца Михаила Куликова.

В ноябре 1939 года Ивану Поддубному в Кремле за выдающиеся заслуги «в деле развития советского спорта» был вручён орден Трудового Красного Знамени и присвоено звание Заслуженного артиста РСФСР^[10][4].
Ковёр покинул в 1941 году в 70-летнем возрасте.^[6]

Дом в Ейске, где проживал Поддубный И. М.

В годы войны проживал на оккупированной немцами территории в городе Ейске, небольшом курортном городке на берегу Азовского моря. Ответил отказом поехать в Германию и готовить немецких спортсменов, сказав: «Я — русский борец. Им и останусь»^[4][15]. В 1945 году присвоено звание «Заслуженный мастер спорта СССР»^[11].
Послевоенные годы проживал в жуткой нищете, ради еды ему пришлось продать все завоёванные награды^[4][17].

Иван Максимович Поддубный скончался в Ейске 8 августа 1949 года, на 78-м году жизни, от инфаркта^[11][4]. Похоронен там же в городском парке, ныне носящем его имя. Здесь же ему установлен памятник, а неподалеку расположены Музей Поддубного и спортивная школа его имени.
На могиле Поддубного высечено: «Здесь русский богатырь лежит»^[13][17].

Личная жизнь

Награды и звания

Память

• В СССР с 1953 года стали проводиться мемориалы Поддубного^[10].
• C 1962 года проводятся международные турниры памяти Поддубного^[9][3][14].
• В 1971 году неподалёку от могилы спортсмена, к 100-летию со дня его рождения, был открыт Мемориальный Музей Поддубного.
• В 1996 году на Украине была выпущена почтовая марка, посвящённая 125-летию со дня рождения Ивана Поддубного.
• Имя «Иван Поддубный» носит один из четырёх прогулочных теплоходов феодосийского морского порта, спущенный на воду в Таганроге в 1972 году.
• В 2011 году в Ейске Поддубному был установлен бронзовый памятник с памятной табличкой «Чемпиону чемпионов в честь 140-летия от благодарных последователей», открытие которого провёл борец А. А. Карелин^[23].

В кинематографе

Факты

• В 32 года на чемпионате по французской борьбе в Париже ему составили медицинскую карточку: рост 184 см, вес 118 кг, бицепс 46 см, грудь 134 см на выдохе, бедро 70 см, шея 50 см^[1][3].
• Весной 1906 года во время пребывания Ивана Поддубного в Екатеринославе в гостях у своего друга историка Запорожского казачества Дмитрия Яворницкого, их общий друг, художник Николай Струнников, нарисовал его портрет, на котором изобразил Поддубного в виде запорожского казака. Он хранится в Днепропетровском историческом музее.
• Во время оккупации Ейска немецкими войсками в 1941—1943 годах Иван Поддубный продолжал демонстративно носить свой орден Трудового Красного Знамени, полученный в 1939 году. Немцы разрешили ему открыть бильярдный зал при военном госпитале, что позволило пережить оккупацию^{[источник не указан 1053 дня]}.
• У Ивана Поддубного была стальная трость весом 1 пуд (16 кг), с которой он постоянно ходил^[19].
• В 1924 году 53-летний Поддубный проиграл схватку рязанскому борцу Ивану Чуфистову (1885—1968). Это была их вторая встреча, в первой Поддубный выиграл. После схватки он сказал своему сопернику: «Эх, Ванька, не тебе я проиграл, а старости своей»^[19].

Примечания

1. ↑ ^{1 2 3 4 5 6 7 8 9 10} Чесноков, 1975.
2. ↑ ^{1 2} БЭ, 2006, Получил мировое признание, как „чемпион чемпионов“, „русский богатырь“., с. 324.
3. ↑ ^{1 2 3 4 5 6 7 8 9} Орлова, 2008.
4. ↑ ^{1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12} Третьякова, 2007.
5. ↑ ^{1 2 3 4} УСЕ, 1982.
6. ↑ ^{1 2 3 4 5 6 7 8 9} РГЭС, 2002, с. 31—32.
7. ↑ Чесноков Б. М. Поддубный Иван Максимович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — М.: Советская энциклопедия, 1975. — Т. 20 : Плата — Проб. — С. 109.
8. ↑ Геркулесъ: Журналъ спорта. Петроградъ: Изд. домъ Ф. М. Кноппа, 1915. С. 122.
9. ↑ ^{1 2 3 4 5 6 7} БЭ, 2006, с. 324.
10. ↑ ^{1 2 3 4 5} СЭС, 1981.
11. ↑ ^{1 2 3 4 5} Осипов, 05.10.2011.
12. ↑ Пономарева, 1993.
13. ↑ ^{1 2} Правда.ру, 09.08.2009.
14. ↑ ^{1 2 3 4 5 6 7 8} РЭС, 2001, с. 1206.
15. ↑ ^{1 2 3 4 5} Романчук, 07.08.2009.
16. ↑ РГЭС, 2002, Огромная физ. сила, своеобразная тактика, отменные волевые качества способствовали становлению П. как одного из самых выдающихся проф. борцов мира., с. 31—32.
17. ↑ ^{1 2 3 4 5 6} Сидорчик, 10.07.2014.
18. ↑ БЭ, 2006, За 40 лет выступлений не проиграл ни одного чемпионата (имел поражения лишь в отдельных схватках), с. 324.
19. ↑ ^{1 2 3 4 5 6} Вечерняя Москва, 07.10.2013.
20. ↑ Вологодский листок, 1914, С 26 июня по 1 июля 1914 года выступал на арене цирка в Вологде..
21. ↑ БЭ, 2006, Гастролировал за рубежом (в 50 городах 14 стран), с. 324.
22. ↑ Васина, 09.09.2014.
23. ↑ Бондаренко, 25.12.2011.
24. ↑ «Поддубный»

Литература

научная

• Поддубный Иван Максимович / В. И. Линдер // Перу — Полуприцеп. — М. : Большая российская энциклопедия, 2014. — С. 541. — (Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 26). — ISBN 978-5-85270-363-7.
• Поддубный, Иван Максимович // Большая энциклопедия: В 62 томах. — М.: Терра, 2006. — Т. 37. — С. 324. — 592 с. — ISBN 5-273-00432-2.
• Поддубный, Иван Максимович // Российский гуманитарный энциклопедический словарь: в 3 т. — СПб.: Гуманит. изд. центр «Владос: Филол. фак. С.-Петерб. гос. ун-та, 2002. — Т. 3: П-Я. — 704 с. — 10 000 экз. — ISBN 5-691-00675-4; ISBN 5-691-00883-8 (III), ISBN 5-8465-0021-8; ISBN 5-8465-0041-2 (III).
• Поддубный, Иван Максимович // Российский энциклопедический словарь: в 2 кн / Гл. ред. А. М. Прохоров. — М.: Большая Российская энциклопедия, 2001. — Т. 2: Н-Я. — С. 1206. — 2015 с. — 250 000 экз. — ISBN 5-85270-292-7, ISBN 5-85270-324-9.
• Поддубный, Иван Максимович // Советский энциклопедический словарь / Научно-редакционный совет: А. М. Прохоров (пред.). — М.: «Советская энциклопедия», 1981. — С. 1031. — 1600 с.
• Поддубный, Иван Максимович / Чесноков Б. М. // Плата — Проб. — М. : Советская энциклопедия, 1975. — (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 20).
• Піддубний, Іван Максимович // Украинская советская энциклопедия. В 12 томах = Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / Под ред. М. Бажана. — 2-е изд.. — Київ: Головна редакція УРЕ, 1982. — Т. 8. — С. 356. — 50 000 экз.
• Жуков Д. А. Иван Поддубный / Суслова Н. Я.. — 16 ил. — М.: Физкультура и спорт, 1875. — 144 с. — 75 000 экз.

публицистическая

• Бондаренко, Ольга. В Ейске открыли памятник богатырю Ивану Поддубному // Российская газета. — 25.12.2011.
• Елена Васина (Ейская Центральная гор.библиотека). Иван Максимович Поддубный — наш великий земляк // Туристический портал «Мой Ейск». — 09.09.2014.
• Поддубный, Иван Максимович // 500 самых выдающихся людей России / сост. Л. Орлова.. — Мн.: Харвест, 2008. — С. 282—283. — 447 с. — ISBN 978-985-16-5585-0.
• Осипов, Сергей. Сильный мира сего: почему от Ивана Поддубного сбежала жена, и зачем борец работал вышибалой в баре = (Интервью с заведующей Мемориальным музеем И. М. Поддубного (г. Ейск Краснодарского края) Натальей Гинкул) // Аргументы и факты. — 05.10.2011.
• Поддубный, легендарный «Русский Иван» (рус.) // Правда.ру. — 09.08.2009.
• Поддубный — Чемпион Чемпионов // ДИВО Чудеса, рекорды, достижения / ред. Валентина Пономарева. — М.: А\О «Диво», «Русская книга», 1993.
• Романчук, Любовь. Иван Поддубный в Екатеринославе позировал и дрался // Газета «От заката до рассвета». — 07.08.2009.
• Сидорчик, Андрей. «Человек огромной силы и глупости». Подлинная история Ивана Поддубного // Аргументы и факты. — 10.07.2014.
• Третьякова Людмила. Абсолютная сила Ивана // Журнал «Вокруг света». — 2007. — № 1 (3). (недоступная ссылка)
• Чемпион чемпионов: 7 интересных фактов из биографии Ивана Поддубного // Вечерняя Москва. — 07.10.2013. Архивировано 28 июля 2014 года.
• Вологодский листок. — Вологда, 1914. — № 719.

художественная

Ссылки

Іван Піддубний: біографія, фото

Чемпіону чемпіонів не раз пропонували замовні матчі, але силач відповідав: «Козак не баба, мушу сказати, щоб під кожного лягати». Таким він був і у житті.
 

wikipedia.org
 

Піддубний Іван Максимович — український спортсмен-борець; шестиразовий чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт, Нью-Йорк) прийшов у світ 26.09 (08.10) 1870 р. у с. Красенівці (Богодухівці) Черкаської обл. у багатодітній родині селянина. Козацький рід батька славився силачами, а материні прадіди Науменки – довгожителями. У 18 років пішов на заробітки, щоб одружитися з дочкою заможного селянина Оленкою Вітяк. Працював вантажником у Севастополі в фірмі «Лавас», у 1895 році фірма переїхала до Феодосії. Там Іван дізнався від земляків, що Оленку батько видав за багатія. 

У старовинній Кафі Піддубний вперше вийшов на килим цирку і почав працювати. Тут 27-річний силач закохався у 40-річну акробатку Емілію, але досвідчена мадярочка кинула його заради багатого купця. З 1898 року повернувся Іван до Севастополя, вступив до трупи місцевого цирку Труцці, виступав у цирках як атлет-гирьовик і професійний борець (російська боротьба на поясах). Закохався у повітряну гімнастку Машу Дозмарову, посватався. І знову удар «під дих»: на його очах Маша упала з трапеції та розбилася. Довго не міг опанувати собою Піддубний. 
 

Виступав у київському цирку Якима Нікітіна, захопився класичною французькою боротьбою; об’їхав із гастролями багато міст України, Поволжя, Кавказу, Сибіру.

Вступив до Петербурзького атлетичного товариства, брав участь у чемпіонаті світу в Парижі, де програв Раулю ле Буше, який вдався до заборонених прийомів. Наступного року на Міжнародному чемпіонаті в Москві в цирку Генізеллі блискуче переміг Рауля де Буше. За 4 роки (1905-1909) шість разів ставав чемпіоном світу з боротьби. Перший раз став ним у Парижі в 1905 році.

28 грудня 1905 р. у Парижі Іван Піддубний завоював звання чемпіона світу з класичної боротьби.

Потім Італія, Алжир, Бельгія, Німеччина. У 1906 – 1907 рр. в Галичині відбулися маневри царської гвардії, після чого були влаштовані спортивні змагання, на які запросили й Івана Піддубного. Він переміг усіх силачів-гвардійців. Великий князь Ніколай Ніколаєвич запитав борця, який орден він бажав би отримати від царя.

— Орден Тараса Шевченка, Ваша Високість, якщо такий є.

Після цього Іван Піддубний поїхав до рідного села, одружився з красунею-акторкою Антоніною Квітко-Фоменко, купив 200 га землі, невеликий будинок і зайнявся сільським господарством. На жаль, через три роки він розорився, тому знову пішов на килим. Війна, революція, окупація, а він гастролює. У 1919 р. в Одесі Антоніна кинула чоловіка й поїхала з денікінським офіцером, прихопивши два пуди золотих нагород Івана.

Великий спорт знову покликав атлета. Він переміг у змаганнях у Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії, Сан-Франциско, Лос-Анджелесі. За 40 років Піддубний не програв жодного чемпіонату, побував у гастролях за кордоном у 50 містах, 14 країнах світу. Один поєдинок із Василем Куценком зафіксував «нічию». Подолянин із с. Петрашівки виступав у цирках Бельгії, Італії, Туреччини. До його програми входили такі номери: людина-міст, коли по платформі, яку він тримав на собі, проїздили вантажні та легкові авто з пасажирами. На грудях Куценка молотобійці

Іван Піддубний — біографія, факти з життя

Іван Максимович Піддубний span>
Російський борець, атлет, заслужений артист РРФСР, заслужений майстер спорту, п’ятиразовий чемпіон світу з боротьби серед професіоналів, він за свою спортивну кар’єру не програв жодного чемпіонату, боровся на найбільших манежах світу — відвідав близько 50 міст в 14 країнах. Ім’я Піддубного прославило російський і радянський спорт.

Іван Максимович Піддубний народився (26 вересня) 8 жовтня 1871 на Полтавщині, в селі Красенівці, в селянській родині. Простота життя і важка фізична праця, до якого він був привчений з дитинства, заклали в характері Івана рідкісну завзятість. У 1893 році він виїхав до Севастополя, де влаштувався вантажником у порту, а потім перебрався до Феодосії.

У 1896 році Піддубний уперше вийшов на арену. Це був цирк Безкоровайний, який приїхав на гастролі в місто. За виступами атлетів Іван стежив із захопленням. У кінці номера охочим пропонувалося повторити який-небудь трюк, і Піддубний перевершив атлетів у боротьбі «на поясах». Після цього Івану запропонували попрацювати в цирку. Тоді й почалася його кар’єра борця.

Спорт став для Піддубного стрижнем життя. Він був розумним борцем, при цьому був артистичним і подобався публіці — високий, прекрасно складений, з мужніми рисами обличчя. До 1903 Піддубний уже був досвідченим борцем на поясах, відомим Одесі та Києву, Тбілісі та Казані …

У 1903 році він отримав запрошення від голови Петербурзького атлетичного товариства графа Рібопьер взяти участь у паризькому чемпіонаті світу. Але французьку боротьбу Піддубний тільки освоював. Йому дали кращого тренера Ейжена де Парі і три місяці на підготовку, які були дуже інтенсивними.

На чемпіонаті в Парижі, серед учасників якого були борці зі світовим ім’ям, нікому не відомий «російський ведмідь» виграв 11 боїв, але програв французові Р.Буше. Хоча останній шахраював (на його тіло було нанесено масло), але судді присудили перемогу таки йому. Піддубний був приголомшений. Цей урок назавжди зробив його непримиренним ворогом «брудного спорту».

Потім змагання слідували одна за одною. У 1905 році знову на головному міжнародному чемпіонаті в Парижі Піддубний взяв реванш, здобувши тріумфальну перемогу, і став чемпіоном світу. Не було йому рівних і в наступні три роки. Піддубного запрошували на всі великі змагання. Він багато гастролював і скрізь перемагав. Він став людиною-легендою, в пресі його називали «Чемпіон чемпіонів».

Але, проводячи багато часу в роз’їздах, Іван Максимович мріяв про свій дім і сім’ю. У 1910 році він пішов із спорту, одружився на актрисі А.Квітко-Фоменко і разом з нею повернувся в Красенівка. Там він купив велику ділянку землі, побудував садибу … Але поміщик із нього вийшов поганий: через кілька років Піддубний розорився (згодом від нього пішла і дружина) і в 1913 році знову ступив на борцівський килим. Про нього знову заговорили із захватом. Навіть у роки громадянської війни він продовжував виступати.

На початку 1920-х років Піддубного запросили працювати в Петроградський цирк. Якось на гастролях він познайомився з Машошиною Марією, і незабаром вони повінчалися. Але із засобами було туго, і Піддубний вирішується на гастролі в Німеччині і США. Блискуче проводячи зустрічі з відомими борцями, він збирав повні зали і був навіть проголошений «чемпіоном Америки». По поверненню в 1927 році в Росію, де його зустріли як героя, Піддубний з дружиною переїхав до міста Єйськ на березі Азовського моря, купив будинок і прожив там до кінця своїх днів.

Помер Іван Максимович Піддубний від інфаркту 8 серпня 1949 року в Єйську, де й був похований у міському парку, що нині носить його ім’я. Там же встановлено пам’ятник, де на граніті висічено: «Тут російський богатир лежить».

На батьківщині Піддубного встановлений мармуровий бюст «Чемпіону чемпіонів», розташовані музей і спортивна школа його імені. Про нього знято кілька художніх і документальних фільмів. З 1962 року в нашій країні щорічно проводяться міжнародні змагання з класичної боротьби на приз імені І.М.Поддубного.

ІВАН МАКСИМОВИЧ ПІДДУБНИЙ — ЧЕМПІОН ЧЕМПІОНІВ

Іван Піддубний є російським і радянським борцем, який за 40 років виступів не програв жодного змагання або чемпіонату, ставши легендою ще за життя.

Йому вдалося прославити свою країну і отримати повагу не тільки у себе на Батьківщині, а й далеко за її межами. Феноменальна сила Піддубного до сих пір не піддається якомусь поясненню.

Він перемагав всіх суперників, незалежно від їх габаритів, техніки і ваги. За свою неймовірну силу і досягнення він отримав прізвиська «Іван Залізний», «Король борців», і головне — «Чемпіон Чемпіонів».

У даній біографії ми не тільки детально розглянемо спортивну кар’єру Піддубного, а й розповімо про особисте життя російського богатиря, його характер і особливості.

Отже, перед вами біографія Піддубного.

До слова, рекомендуємо до прочитання статтю про найсильнішу людину в світі.

біографія Піддубного

Іван Максимович Піддубний народився 26 вересня 1871 року в полтавському селі Російської імперії — Богодухівка. Він ріс в простій селянській родині.

Його батько, Максим Іванович, мав богатирське статура, і мав колосальну фізичну силу. В майбутньому, Піддубний скаже, що на світі існує тільки одна людина, яка сильніше його, — це його батько.

У матері Піддубного був гарний голос і тонкий музичний слух, що передалося і самому борцеві.

Дитинство і юність

Всього в сімействі Піддубних народилося семеро дітей: 4 хлопчики і 3 дівчинки. Всі діти були фізично сильними і витривалими. Цікавий факт, що в дитинстві Іван співав у церковному хорі.

Досягнувши 15-річного віку, хлопець почав боротися з дорослими на поясах. У цих боях йому досить часто вдавалося виходити переможцем, хоча він був всього лише підлітком, а його суперниками були професійні циркові борці.

Коли Піддубному виповнилося 22 роки, він відправився в Севастополь, де влаштувався працювати портовим вантажником. Через 2 роки він став працювати прикажчиком в компанії «Лівас».

Тоді ж Іван почав регулярно займатися спортом, зокрема важкою атлетикою. Найбільше йому подобалося вправлятися з гирями.

Одного разу в 1896 р Піддубний вирішив відвідати циркову виставу. Цирк настільки захопив його, що він почав ходити туди практично кожен день.

Найбільше йому подобалися номери, в яких виступали атлети, які демонстрували публіці свою силу. Вони жонглювали гирями, ламали підкови, гнули металеві балки і т.д.

Цікаво, що під час виступів вони пропонували глядачам повторити їх трюки за винагороду.

В кінцевому рахунку, Іван Піддубний вирішив вийти на арену і помірятися з ними силами. Перший досвід виявився невдалим, оскільки він звик боротися на поясах. Однак незабаром, йому вдалося здобути перемогу практично над усіма суперниками.

Коли адміністрація цирку побачила фантастичну силу Піддубного, — його запросили на роботу. Незабаром він почав виступати на циркових аренах з трупою Труцци, показуючи різні трюки з гирями і продовжуючи боротися.

Протягом 6 років він гастролював по різних містах світу. Він побував в 14 країнах, в яких дивував публіку своєю геркулесовскім силою.

У 1903 р Іван Максимович став серйозно цікавитися класичною боротьбою. Згодом він зрозумів, що для перемоги над професійними борцями однієї тільки сили мало.

Для цього був потрібний тонкий розум, стратегія і хороша техніка виконання різних прийомів, одним словом — інтелект. Тому Піддубний почав приділяти особливу увагу всім цим речам.

У підсумку він став перемагати на всіх без винятку змаганнях, які проходили в країні.

Спортивні досягнення

Опинившись в Києві, Іван Піддубний почав тренуватися в клубі атлетів, продовжуючи відточувати свою майстерність. Цікаво, що під час сутичок з противником він ніколи не піддавався паніці, навіть коли перебував на межі поразки.

Він був дуже інтелектуальним і артистичним борцем, за що і отримував симпатію публіки. У 1903 р про російською богатиря знали вже не тільки на Україні, але і у всій Росії і Грузії.

Особисте життя

Під час роботи в київському цирку, Піддубний познайомився з повітряної акробаткою Машею Дозмаровой. Він закохався в неї з першого погляду.

Дівчина була маленька на зріст і мала струнку фігуру. Виконуючи небезпечні трюки під куполом цирку, вона не використовувала страховку.

Іван Піддубний в молодості

Маша настільки зачарувала богатиря, що він вирішив зробити їй пропозицію, на що та відповіла згодою.

Незабаром вони вирішили одружитися. Піддубний як дитина захоплювався своєю нареченою, але не міг дивитися на її ризиковані виступу.

Він боявся і переживав про те, що Маша може оступитися і впасти вниз.

Одного разу під час чергового виконання номера, вона втратила контроль над собою, і впала вниз. Почувши глухий звук, Іван вибіг на арену і завмер від жаху.

Маша нерухомо лежала на арені в оточенні лікарів і артистів. Але повернути до життя її вже ніхто не міг. Вона була мертва.

Для Піддубного смерть коханої нареченої стала справжнім потрясінням. Він втратив до всього інтерес, і був в стані глибокої депресії.

Замкнувшись в собі, він уникав будь-яких зустрічей навіть з близькими друзями. Лише в початком довгого періоду часу, богатир почав поступово приходити в себе.

Потім він отримав запрошення брати участь в Чемпіонаті світу, що проходив у Франції.

Росій

Піддубний Іван Максимович — Енциклопедії-

Піддубний Іван Максимович

(1871-1949)

спортсмен, борець

Народився 1871 року на Полтавщині, неподалік містечка Золотоноша, у селі
Красіонівка в сім’ї селянина Максима Піддубного, козацький рід якого славився
великою силою. Іван Піддубний також дістав від предків великий зріст і
витривалість, а по лінії матері, яка гарно співала, — тонкий музичний слух і в
дитинстві по неділях і святах співав у церковному хорі. Понад двадцять років
Піддубний жив у селі, потім найнявся вантажником у севастопольський порт. 1895
року переїхав у Феодосію, де самотужки почав займатися гімнастичними вправами та
гирьовим спортом. 1897 року вперше взяв участь у чемпіонаті з боротьби на поясах
у цирку антрепренера Безкоровайного. З 1898 року виступає у севастопольському
цирку Труцці як борець-професіонал, вперше здобуває перемогу в цирковому
чемпіонаті. Після цього виступає в київському цирку Якима Нікітіна. Вперше
знайомиться з французькою боротьбою у Київському клубі атлетів. Протягом п’яти
років Піддубний бере участь у гастролях цирку Нікітіна в багатьох містах
України, Кавказу, Поволжя, Сибіру, виступає не тільки у чемпіонатах з боротьби,
а й iз силовими цирковими програмами. 1903 року вступив до Петербурзького
атлетичного товариства, від якого був посланий на чемпіонат світу в Париж. На
чемпіонаті програв французові Раулю ле Буше, який вдався до недозволеного
ведення боротьби. Того ж року переміг у чемпіонаті Москви. На початку 1904 року
бере участь у міжнардному чемпіонаті в московському цирку Чінізеллі й блискуче
перемагає Рауля ле Буше. 1905 року — перемога у світовому чемпіонаті в Парижі й
звання чемпіона світу. Гастрольна поїздка до Італії, перемога на чемпіонаті в
Ніцці. Того ж року Піддубний бере участь у змаганнях в Алжирі, Бельгії, Берліні.
1906 року перемагає у двох чемпіонатах світу — у Парижі та Мілані. 1907 року у
Відні стає чемпіоном світу вчетверте. У 1908 й 1909 роках у Парижі та Франкфурті
ще двічі виборює звання чемпіона світу. Після цього Піддубний тривалий час не
бере участі у великих змаганнях, переїжджає в своє село Красіонівку,
одружується, купує невеличкий будинок і займається сільським господарством.
Після трирічної перерви знову повертається в спорт, бере участь у гастролях
полтавського цирку. 1922 року, після тривалої перерви, Піддубний здобуває перший
приз у великому чемпіонаті з боротьби в Московському цирку. 1925 року переміг у
міжнародному чемпіонаті в Нью-Йорку, затим переможно виступив у Чикаго,
Філадельфії, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско та інших містах США. Наприкінці
гастролей в Америці зустрівся в Нью-Йорку з чемпіоном світу з вільної боротьби
Джо Стечером, якому судді, підтасувавши результат, віддали перемогу по очках.
Після повернення з Америки Піддубний дванадцять років виступає в цирках на
змаганнях борців. 1939 року йому присвоєно звання заслуженого артиста республіки
та нагороджено орденом Трудового Червоного прапора. 1941 року в Тульському цирку
відбувся прощальний виступ сімдесятирічного атлета. 1945 року йому було
присвоєно звання «Заслужений майстер спорту». Наприкінці життя Піддубний
переїхав у місто Єйськ на Кубань, де колись знайшли притулок його предки,
запорозькі козаки, переселені Катериною II після знищення Запорозької Січі.
Помер видатний спортсмен 8 серпня 1949 року в Єйську, де й похований. В Єйську
діє центр боротьби імені Івана Піддубного. З 1953 року в СРСР провадився
меморіал І.Піддубного — міжнародні змагання з боротьби.

Простий селянський син з українського села Іван Піддубний у 1905-1909 роках
шість разів був чемпіоном світу з боротьби і 25 років поспіль залишався
непереможним борцем у світі. Предки Івана Піддубного були козаками, разом з
Військом Запорозьким не раз брали участь у походах проти кримських татар, турків
та польської шляхти. У повісті О.Толстого «Князь Серебряний» згадується козак з
України, який брав участь у поході військ Івана Грозного проти татар під
Казанню. Один з козаків з роду Піддубного був у війську отамана Запорозької Січі
Костя Гордієнка під час Північної війни й Полтавської битви, пiзнiше в особистій
охороні Петра I, багато років служив при дворі імператора. Батько Піддубного,
Максим Іванович, володів величезною силою, рівного йому не було далеко в окрузі.
Він міг легко кидати п’ятипудові мішки з зерном на віз і гнути підкови. Іван
Піддубний вдався у батька, і силою з ним ніхто в селі не міг зрівнятися. У
сімнадцять років він легко кидав на воза мішки з зерном і міг пригнути до землі
бика за роги. А коли Іван працював вантажником у Севастополі, за силу,
спритність і великий зріст його всі в порту, і капітани, й матроси, і пасажири,
називали з повагою Іваном Великим. Іван Піддубний як всесвітньо відомий борець
відрізнявся від інших майстрів боротьби не тільки винятковою силою,
витривалістю. «У боротьбі все найголовніше: і руки, і ноги, і плечі, і шия, і
спина, і живіт, і груди… і голова»,— любив він казати своїм учням. Секрет
непереможності видатного богатиря полягав у чудовому поєднанні виняткових
фізичних даних з високим спортивним стилем, який він сам виробив шляхом
наполегливої й тривалої праці. Іван Максимович протягом усього життя, до
сімдесятирічного віку, коли він залишив заняття спортом, не припиняв щоденного
тренування і дотримувався правильного режиму. Він ніколи в житті не палив і не
вживав спиртного. Під час підготовки до першого чемпіонату світу 1905 року в
Парижі тренувальний день починав завжди з ранкової зарядки, затим приймав
холодний душ, після чого був масаж, сніданок і година теоретичного вивчення
правил боротьби та прийомів. Після короткого відпочинку Іван Піддубний
тренувався. Проти нього виходили один за одним три борці-любителі. З першим він
боровся двадцять хвилин, з другим — тридцять, з третім — сорок. Потім
десять-п’ятнадцять хвилин бігав з двадцятикілограмовими гантелями в руках. У
дні, вільні від тренувань, його, за тогочасним методом фізичного загартування,
садили на двадцять п’ять хвилин у так званий «докторський ящик» — парову ванну з
температурою до п’ятдесяти градусів. За ванною був крижаний душ, після якого
Піддубний відпочивав, закутавшись у теплі ковдри. Вечорами він, тримаючи в руках
двопудову металеву палицю, робив прогулянки. Завдяки таким систематичним
тренуванням, поміркованому способу життя й раціональному харчуванню Піддубний
легко перемагав своїх найтитулованіших супротивників і до кінця зберігав
свіжість і силу. Піддубний виступав у важкій вазі й мав 120 кілограмів. Сутички
з кращими борцями світу іноді тривали по кілька годин, а чемпіонати могли
тривати по сорок днів і більше. На першому чемпіонаті світу в Парижі 1905 року
йому довелося боротися з найсильнішим важковаговиком Європи данцем Єнсом
Педерсоном, який мав колосальну силу, легко ламав підкови, сплітав із залізних
прутів вісімки, підіймав величезні вантажі, до того ж володів бездоганно
технікою боротьби й фантастичною витривалістю. Проте Піддубний переміг його
тактично. У середині поєдинку він раптом ослабив наступ, почав діяти повільно,
немов утомлений, дихати часто й важко і рухатися невпевнено й мляво. Єнс
Педерсон, який до того дотримувався оборонної тактики, відчувши, що настав час
діяти рішуче, кинувся в шалену атаку, але втратив пильність і за мить уже лежав
на лопатках, кинутий на килим блискавичним і майстерним кидком Піддубного. Тож
під словами «в боротьбі важлива голова» Піддубний мав на увазі насамперед не
силу, а техніку й досконалу тактику боротьби. Саме ці засади відрізняли його
стиль боротьби від стилю інших борців світу. Ім’я Івана Піддубного було в
міжнародному спорті одним з найбільш відомих і почесних. Він протягом двадцяти
п’яти років був у світі символом непереможної сили, блискучої майстерності і
техніки. Уся спортивна преса у численних статтях, нарисах та фейлетонах
одностайно славила богатиря з Полтавщини, який за чотири роки, з 1905 по 1909-й,
переміг «туше» кращих у світі борців, у тому числі трьох чемпіонів світу,
кількох чемпіонів Європи і десятків чемпіонів окремих країн світу. Його називали
«чемпіоном чемпіонів» — титулом, якого до нього ніхто не мав. Іван Піддубний був
тривалий час не лише кращим борцем світу, а й пристрасним пропагандистом
чесності у спорті. Почуття заздрощів чи нездорового суперництва було йому
незнайоме. Велика популярність чемпіонатів з боротьби та колосальні прибутки
антрепренерів приваблювали до спорту темних ділків та аферистів. Змагання в
Європі нерідко будувалися на попередній домовленості між антрепренерами й
борцями. Із спортивного видовища змагання перетворювалося на театральну виставу
із заздалегідь розподіленими ролями. Іван Піддубний завжди рішуче відхиляв
вигідні пропозиції махінаторів від спорту, до кінця життя пам’ятаючи напутні
слова батька, який, випроводжаючи його колись із села в Севастополь на
заробітки, сказав: «Пам’ятай, Іване, що роду ти з батька-матері козацького,

Іван Піддубний – український богатир.

Слухати:

Сергій Грабовський: Не тільки митці та науковці, політики і військовики стають символами нації, а і визначні спортсмени.

Іван Піддубний
Максим Стріха: Ще років 200 такими національними символами були чи не виключно блискучі монархи і переможні маршали. ХІХ століття дещо змінило цю ситуацію.

Впритул до перших і других в публічні думці просунулися письменники, науковці, підприємці, банкіри, інженери.

Величезні зміни сталися 1896 року, коли П’єр де Кубертен вирішив відтворити давню забуту перервану в півтора тисячоліття традицію олімпіад. Те, що мислилося як подія суто позаполітична, як подія, що мусила єднати людей в прагненні до досконалого тіла, до величі духу, до краси змагань, перетворилося в, однак, боротьбу і за те, що сьогодні ми назвали національним престижем.

Дуже швидко спортсмени наздогнали, а потім, мабуть, і потіснили в громадській думці в ролі символів націй всі ті категорії, про які я говорив раніше.

Для багатьох націй визначні їхні спортсмени є постатями символічними. Звичайно, все залежить ще й від того, який вид спорту в цій країні популярний.

Канадійці вшановують хокеїста Бобі Хау, англійці схиляються перед визначним форвардом Метьюзом, для когось ближче легка атлетика.

З Україною було складніше. Адже не мала вона свого державного організму, адже перші спортивні гуртки в нас було засновано або ж студентами Києва і Харкова — не завжди українськи орієнтованими. Більш потужний український стрижень був лишень у спортивному рухові на Галичині, де це було дуже сильно від самого початку пов’язано з рухом національним. І розвивався український спорт надалі впродовж десятиліть не в рамках власної держави, а в кращому разі в рамках УРСР. А відтак провідні наші спортсмени сприймалися в світі саме як посланці СРСР або, що теж саме, Росії.

Сергій Грабовський: А зараз слово нашому сьогоднішньому експерту.

Віктор Каспрук: У пошуку національних символів деякі країни приписують собі заслуги чужих героїв.

В даному разі мова йде про видатного українського борця і атлета Івана Максимовича Піддубного, уродженця села Красенівка Чорнобаївського району Черкаської області. На пам’ятнику на могилі якого у місті Єйську Краснодарського краю Російської Федерації й досі написано, що там похований великий російський богатир.

Ім’я видатного українського атлета Івана Піддубного має для історії України таке ж величезне значення, як і ім’я Тараса Шевченка. І якщо великий Тарас могутністю свого поетичного таланту зумів підняти силу українського духу з прірви упослідженості, у яку його було підступно скинуто імперськими колонізаторами, на високий щабель європейської і загальносвітової культури, то „чемпіон чемпіонів”, „король чемпіонів”, як писала про шестиразового чемпіона світу, борця Івана Піддубного тогочасна європейська преса, став справжнім символом відродження духу українського козацтва, яке завжди славилось богатирською силою, мужністю, спритністю, незнищенністю сили духу.

Власне, і сам Іван Піддубний не з доброї волі опинився у Росії. Та й і взагалі територію Кубані, заселену нащадками запорозьких козаків, Росією тоді можна було назвати лише умовно, оскільки і мову, і український дух тоді ще не вдалося викорінити совітським сатрапам.

Печально, але за 15 років української незалежності ми так і спромоглися повністю повернути славу видатного українського борця і богатиря Україні.

І якщо за ці роки у столичному Києві і з‘явилася у периферійному районі вулиця Івана Піддубного, то ніхто у владних колах не схотів підтримати висловлену уже майже 10 років тому пропозицію: перейменувати Московську площу на площу Івана Піддубного.

Крім того, якщо нині Україна веде переговори з Росією щодо перенесення до України праху видатного українського режисера і письменника Олександра Довженка, то чому б нам не розпочати переговори про перенесення з Єйську праху Івана Піддубного.

Хоча на могилі видатного українця написано „Иван Поддубный – русский богатырь”, навіть проживаючи у Єйську, він говорив українською мовою. А його ставлення до статусу росіянина яскраво засвідчує той факт, що коли йому у 1933 році співробітники НКВД видали совітський паспорт, він власноруч перекреслив першу сторінку, де було написано „русский” і написав: „українець”.

Сергій Грабовський: Це був Віктор Каспрук, який є не тільки політологом, а і головою Клубу Івана Піддубного.

Розповідь про визначного українського атлета продовжує наш колега Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов: Нащадок козацького роду Іван Піддубний народився 8 жовтня 1871 року у селі Красенівці неподалік міста Чорнобая на Черкащині.

Дев’ятнадцяти років він переїхав до Криму, де упродовж семи років працював вантажником у фірмі «Лівас» у порту в Севастополі, а згодом у Феодосії. Там 1897 року Піддубний почав виступати у приватному цирку Безкоровайного із вправами з гирями та як борець.

Наступного року Піддубний працював у Севастополі у цирку Труцці, потім в Одесі та в Києві у цирку братів Нікітіних, причому на афішах він був представлений як «славетний борець “на поясах” козак Іван Піддубний».

Спочатку український борець займався так званою «російською боротьбою», пізніше перейшов на класичну боротьбу та на боротьбу у «вільному стилі».

При рості 184 сантиметра він тоді важив 118 кілограмів, а обсяг м’яза його руки становив 44 сантиметра.

Піддубний виступав у Москві, Петербурзі та інших великих містах Російської імперії, згодом у п’ятдесяти містах Франції, Англії, Румунії, Бельгії, Австрії, Німеччини та Сполучених Штатів Америки.

Від 1905 року Піддубний 6 разів поспіль перемагав на чемпіонатах світу з класичної боротьби серед професіоналів у найважчій категорії, що проводилися у Парижі.

Упродовж чверті століття він вважався у всьому світі непереможним борцем і мав почесні титули «чемпіон чемпіонів» та «король чемпіонів».

За 40 років Піддубний не програв жодного чемпіонату і мав поразки тільки в окремих поєдинках. А на міжнародному конкурсі краси у Сполучених Штатах Америки український спортсмен, якому тоді було 57 років, був визнаний найкрасивішим чоловіком світу.

Іван Піддубний помер 8 серпня 1949 року у місті Єйську у Краснодарському краї в Росії.

Максим Стріха: Десь років зі 100 тому існувала зворушлива легенда. Тодішні чемпіонати відбувалися здебільшого по пересувних цирках. Часом по стаціонарних, якщо такі були, а в Києві був, відбувалися за власними правилами, з власним колом учасників, і дуже важко було співвіднести реальну вагу тих чи інших чемпіонів. А до того ж змагання ці у цирках дуже часто велися на публіку, аби красивіше.

Отже, тоді виникла легенда про те, що раз на рік усі борці найсильніші збираються в німецькому Гамбурзі, де проводять свої змагання за зачиненими дверима, аби встановити хто з них насправді сильніший за гамбурзьким рахунком.

Сьогодні вже важко судити про те, наскільки ця легенда мала чи ні фактографічне підґрунтя, але те, що Іван Піддубний був таки не просто чемпіоном окремо взятого провінційного цирку, але “чемпіоном чемпіонів” сумніву не підлягає.

Сергій Грабовський: І знову надамо слово голові Клубу Івана Піддубного, київському політологу Віктору Каспруку.

Віктор Каспрук: Дуже багато для вшанування світлої пам’яті Івана Піддубного зробили земляки видатного богатиря, і особливо голова Красенівського сільськогосподарського товариства імені Івана Піддубного Дмитро Піддубний.

Саме завдяки Дмитру Піддубному у селі Красенівці відбувається, починаючи від 1990 року, Всеукраїнське свято богатирської сили на призи пам’яті Івана Піддубного.

Цього року воно пройшло зовсім недавно.

Між тим спортивна спадщина видатного українця є дійсно унікальною. До сімдесяти років він ще боровся й ніколи не переставав у похилому віці займатися спортом. Кожного дня тренувався з гирею, штангою і м’ячем.

У своїй статті „Моє життя у боротьбі” Іван Піддубний написав: „Спорт – це сила, краса, здоров`я. Займаючись спортом людина стає загартованою, мужньою, сміливою. Про це говорить мій особистий досвід п’яти десятків років моєї спортивної діяльності.

Мене часто запитують: як я зумів так зберегти здоров`я, що навіть у похилому віці, в сімдесят років, ще продовжував боротися. А скринька не була й замкнена. Я протягом всього свого свідомого життя не переставав загартовувати організм, добивався правильного кровообігу, ніколи не губив ініціативи в боротьбі, завжди намагався ослабити противника, а свої сили витрачав дуже економно.

Моїм девізом завжди було перемагати. Моїм прийомом – класти на лопатки. Я щасливий, що присвятив своє життя спорту”.

Протягом останніх років чітка патріотична позиція голови Красенівського сільськогосподарського товариства імені Івана Піддубного Дмитра Піддубного уможливила проведення свята пам’яті великого сина українського народу.

Українській владі було б варто подумати про надання цьому святу державного статусу й дієвої державної підтримки. А у столиці України відкрити нарешті пам’ятник цьому видатному сину українського народу.

Максим Стріха: Статус українських спортсменів в СРСР був своєрідний. З одного боку, вони начебто мали всі можливості для спортивного зростання в разі, якщо слухняно утверджували велич наддержави, але якщо хтось із них, як от, скажімо, легендарний бігун Кац, який уславився на Мельбурнській Олімпіаді 1956-го, виступав з крамольною думкою: а чого це Україна, яка є членом ООН (Радянська Україна – зауважмо), не може так само брати участь окремою командою в тій-таки Олімпіаді, в нього починалися поважні проблеми.

Звичайно, і в радянські часи спорт багато важив для національних почуттів.

Згадаймо, сказати б, політичне значення, яке завжди мали в 70-ті матчі київського “Динамо” з московським “Спартаком”. Саме на цих матчах можна було найчастіше почути в натовпі, за тодішньою термінологією, “ідейно невиважені” гасла.

Невипадково, коли лишень йшлося про проголошення незалежності України, з’явилися і плани проведення незалежного українського чемпіонату з футболу. Говорю про це насамперед тому, що футбол посідав першість в тодішніх та, мабуть, і в теперішніх глядацьких симпатіях. А з 1992 року почалися й інші незалежні українські чемпіонати.

Хоча, зрозуміло, що спорт наш спинався на ноги важко. Декілька провідних постатей, навіть завоювавши перші золоті медалі під синьо-жовтим прапором, воліли відмежуватися від цього прапора пізніше через нестатки, через брак суто комерційних можливостей, які не могла їм надати розграбована і зруйнована українська держава середини 90-их.

А проте ситуація досить швидко змінилася. Мабуть, величезна заслуга саме спорту в тому, що всі українці і в Донецьку, і у Львові, і в Одесі, і в Симферополі, хоч як їх ділять ставлення до мови, до церкви Московського чи Київського патріархату, прихильність до Партії регіонів чи до БЮТ, але однаково підводяться і переймаються майже однаковими патріотичними почуттями, коли синьо-жовтий прапор підіймається перед матчем української футбольної дружини чи на честь чергової перемоги Кличка чи Вірастюка.

Не применшуймо значення спорту і не применшуймо ваги спорту в тому, що називається творенням сучасної нації. А відтак вшануймо тих, хто своєю мужністю, силою, наполегливістю на спортивній арені сприяв утвердженню слави українського роду навіть тоді, коли в паспорті йому писали “русский” і коли позиціонувати свою українськість було просто таки небезпечно для життя.

Сергій Грабовський: Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Наступної середи ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії і лейтмотивом нашої розмови стане страшне і гучне слово “масон”. Адже масоном, більш того, масонський керівник – це герой нашої розмови. А чи можливо таке взагалі: “український масон”? І ким був насправді Сергій Єфремов?